Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

— Так, — кивнув Тимур, усе ще не вірячи, що таке буває. — А він без усякої на те причини дав нам два з половиною мільйони песо, яких якраз вистачило на дорогу додому.

Джеймі здибався з Тимуром, Ріно та Лаурою вранці 1 вересня 2009-го, коли ті поверталися від «NGF Lab» (чи то пак від того, що залишилося від лабораторії після бомбардування) до цивілізації. Того ранку пігмей зганяв у пустелю до одного зі своїх потаємних сховків, де тримав гроші, підроблені документи та зброю. Сповнений благочестивого бажання почати праведне життя, Джеймі порвав на дрібні шматки болівійський паспорт. Гроші — п’ятнадцять мільйонів песо[73] готівкою — спочатку надумав розвіяти пустелею, але потім вирішив віддати їх тим, кому вони справді потрібні. Дорогою назад, до Антофагасти, на узбіччі маловідомої ґрунтової дороги, Макака натрапив на трьох суттєво пошарпаних подорожніх, які клигали в напрямку міста, — двоє чоловіків і молоду жінку. Праву руку жінки було ганчір’ям примотано до тулуба, а її плече неприродно стирчало вгору й уперед. Лице худорлявого чоловіка зі скуйовдженим русявим волоссям рясно вкривали подряпини, настільки лячні, що складалося враження, наче бідолаху прив’язали за ноги до пікапа та кілометрів вісім тягали пустелею. Та найдивніше — у ґевала, який вирізнявся слонячими габаритами, було підбито ліве око. ЛІВЕ! Розчепивши долоні, Джеймі Макака поклав їх на живіт, подивився через дорогу на Ріно Ґроббелаара і, як і Тимур, не повірив власним очам: в одоробла з вепрячими очиськами, пурпурним рубцем на щоці та квадратною, наче шухляда, щелепою синець вимальовувався під тим самим оком, що й п’ять із половиною років тому! Тоді, 2009-го, бажаючи довести Господу серйозність своїх намірів, Джеймі віддав Тимуру та Ріно частину грошей, яких їм якраз вистачило, щоб купити квитки додому. Тепер, невпевнений, що йому не примарюється, коротун просто не знав, як реагувати.

— Оу, справді, це він! — нарешті впізнала Лаура. — Він був на мопеді та віддав нам гроші, а ще… ще він чомусь смердів лайном.

Зненацька Макаку майже повністю загородила чорна машина, що повільно підкотила до тротуару, — старезний (важкий, неповороткий і ненажерливий) американський чотиридверний седан «Chevrolet Impala» 6-го покоління, випущений далекого 1985 року.

Водій залишився на місці. Розчинилися праві дверцята седана і на тротуар вискочили двоє чоловіків: один — високий, жилавий, трохи засмиканий, із водянистими, немов у риби, очима; другий — трохи нижчий, круглолиций, із густою бородою, що майже повністю ховала подзьобані слідами від прищів щоки.

LVII

— Привіт, Джеймі, — виставивши напоказ жовті зуби, вищирився Каберра.

Коротун стрепенувся, відвів погляд від здорованя із синцем під лівим оком і зиркнув наліво. Вочевидь, Макака тільки зараз помітив автомобіль і двох чоловіків, які, по-бичачому нахиливши голови, сунули на нього.

— Здається мені, ти крапаль не доїхав до Токопійї, — засичав мексиканець. — Хіба ні, Джеймі? Ти забув, де твій дім?

Джеймі позадкував, але відповів із неочікуваним для Каберри запалом:

— На відміну від тебе я знаю, де мій дім, mexicano, — про себе подумав, що він не такий «знак» просив у Господа.

Леонардо Каберра смикався та дрібно тремтів, незважаючи на те, що сонце сяяло на повну та температура повітря перевалила за +25 °C. Губи мексиканця подригували та сіпалися, не завжди до ладу зі словами, які він промовляв, через що фрази виходили зім’ятими. Макака не уявляв, скільки кокаїну всмоктав у себе Каберра, щоб устати в таку рань і припхатися до Антофагасти.

— Сука, — зашкварчав Каберра, — як ти ще насмілюєшся глузувати після всього, що зробив? — він потягнувся тремтячою рукою до Макаки. — Сідай у машину!

Джеймі відсахнувся.

— Ні!

За спиною та трохи правіше від мексиканця стояв Омар Аїт ель Саїд, емігрант із Лівану, якого Джеймі раніше ніколи не бачив. Власне, коротун і не міг його знати, оскільки схожий на бойовика Ісламської держави ліванець прибув до Антофагасти не так давно, у квітні 2012-го, тікаючи чи то від ліванських, чи то від ізраїльських спецслужб, які вважали його причетним до організації терактів і викрадення людей на півдні Лівану. Омар ель Саїд не мав ніякого стосунку до карлика, якщо не зважати на той факт, що араб збудував власний бізнес на руїнах кокаїнового королівства Джеймі Макаки. Що більше важливо — ліванець нічого не чув про крутий норов Макаки, а відтак не єрепенився, коли його попросили поїхати до Антофагасти та «зустріти» колишнього токопійського авторитета. Ще одним сміливцем, що вирушив разом із Каберрою до столиці провінції, був Бруно Верґара — він залишився в машині та стежив за вулицею. Молодий Верґара, як і Омар ель Саїд, не зустрічав Макаку. Щось колись чув, але особисто не перетинався. Він погодився поїхати з Каберрою, тому що розраховував, що в разі вдалої «зустрічі» Макаки отримає в довічне користування тісну токопійську квартирку Джеймі, в якій проживав упродовж минулих трьох років. Принаймні так Бруно пообіцяли чуваки, які вціліли під час облав 2009-го і які дуже хотіли побалакати з Джеймі. Дуже.

— Я не бажав вам зла, — Макака промовив швидко, проте без благальних ноток у голосі, чим іще більше роздратував мексиканця. Джеймі не виправдовувався. На підтвердження цього він перестав задкувати та спинився, гордо задерши голову. — Каберро, зрозумій, я на власні очі бачив Бога. Присягаюся, я бачив Його! І Він сказав, що ми — грішники, ми маємо покая…

У цю мить без попередження і без очевидної причини Омар ель Саїд вихилився з-за спини Леонардо Каберри та зацідив правою рукою Макаці у вухо. Коротун не очікував удару й гучно охнув, за інерцією відхиляючись управо. Втім, чи то араб ударив не надто сильно, чи то недоросток виявився міцнішим, ніж здавався, Джеймі встояв на ногах. Ліванець, форкнувши, обігнув Леонардо за спиною та другим ударом — правим прямим просто в голову — звалив Макаку на асфальт.

— Сідай у машіну! — із жахливим акцентом закричав Омар. — Тобі сказаль: сідай у машіну!

Із ніздрі коротуна через губи на підборіддя потекла цівка крові. Соваючи короткими ніжками, Джеймі намагався відповзти від нападників, разом із тим у широко розплющених очах коротуна не читалося переляку.