Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

— Не примушуй нас лупцювати тебе до напівсмерті, — худою рукою Леонардо Каберра притримав Омара, та це не допомогло. Араб підступив до Джеймі та влупив ногою карлику в живіт. Макака скрючився так, наче в нього влучили з вогнепальної зброї. Здутий від газів живіт вибухнув убивчим болем, який нервами, неначе бікфордовими шнурами, розповзався по всьому тілу. Кілька секунд Джеймі відчайдушно сапав ротом, намагаючись втягнути в занімілі легені повітря, після чого захрипло проказав:

— Я нікуди з вами не поїду. Я більше не один із вас, Каберро. І не вам мене судити.

— Поїдеш, — просичав Каберра. — Поїдеш, недомірку ти довбаний!

Мексиканець нахилився, схопив Макаку за барки і, ставлячи на ноги, потягнув на себе.

LVIII

Побачивши, як бородань угатив ногою в живіт чоловічкові з по-мавпячому великими ніздрями, Лаура втиснула голову між пліч.

— Що вони роблять? — очі француженки розширилися.

— Е-е… — розтулив рота Тимур.

Кістлявий чоловік із мутними очима намагався зіп’ясти коротуна на ноги. Карлик кривився від болю після удару в живіт і несамовито пручався. Несподівано Тимур зауважив, як, напружившись, здулися м’язи грудей і трапеції преподобного. Комірець урізався в шию і, здавалося, затріщав. Очі ґевала підсвітилися зсередини та запалахкотіли холодним, давно забутим вогнем.

— Я мушу втрутитися, — Ріно Ґроббелаар промовив таким тоном, ніби наперед просив прощення за те, що має статися. — Так не можна. Я мушу…

Секунду повагавшись, несміливо переступивши з ноги на ногу, здоровань зійшов на дорогу та закрокував до протилежного тротуару. Що ближче він підходив до краю авеню, то ширшими ставали його кроки.

— Як він із ними розмовлятиме? — дурнувато промимрив Тимур. — Він же не знає іспанської.

Лаура не встигла відповісти, бо вже наступної секунди стало зрозуміло, що вербальні навички преподобному не знадобляться.

Ріно підійшов і зупинився за спиною Леонардо Каберри. Мексиканець, страшенно пітніючи, намагався скрутити руки Макаці, щоб затягти карлика на заднє сидіння машини. Джеймі, попри те, що був маленьким і за п’ять років у в’язниці втратив форму, з успіхом боронився. Мабуть, саме через це Леонардо не помітив гігантської тіні, що витяглася навскоси через тротуар, і не зміг своєчасно оцінити, як несподівано та разюче змінилося розташування сил у спровокованому ним конфлікті з Джеймі Макакою. Власне, Каберра взагалі — ні зараз, ні згодом — не допетрав, що трапилося.

Омар ель Саїд побачив і тінь, і самого Ріно Ґроббелаара, але, зауваживши габарити південноафриканця, не насмілився втручатися. Він розтулив рота, бажаючи попередити свого напарника, проте не встиг витиснути ні звуку. О 9:27 22 січня 2015-го для Леонардо Каберри завершилося. Преподобний Ріно Ґроббелаар замахнувся й щосили ввігнав свій кулак у потилицю мексиканця. Від удару Каберра дзьобнув себе підборіддям у груди, а тоді, не пискнувши, усією вагою наліг на Макаку та притиснув того до тротуару.

(Трохи згодом, під ранок п’ятниці, коли мексиканець очуняє, Омар ель Саїд розкаже Каберрі про здоровенного, неначе мамонт, чолов’ягу з комірцем священика на мамонтячій шиї, синцем на півобличчя та кулаками завбільшки з покришки від трактора, який, ні сіло ні впало, підкрався до нього ззаду і без попередження однією із цих, прости Господи, тракторних покришок торохнув по його чорнявій мексиканській макітрі. Каберра, звісно, не повірить. А може, й повірить, але соромитиметься визнати, що його так легко нокаутували, а відтак надалі розповідатиме всім, що напередодні перегрівся на сонці й утратив свідомість від перенапруження та теплового удару.)

Джеймі Макака щось лепетав, виборсуючись з-під нокаутованого мексиканця, а преподобний Ґроббелаар повернув голову наліво та запитально подивився на бороданя. Омар примирливо підняв руки, показуючи, що він тут просто так, собачку вигулював чи щось таке, та з якоїсь причини той жест здався Ріно недостатньо переконливим. Ґевал рвонув уперед і, перш ніж Омар ель Саїд устиг зреагувати, схопив ліванця за шию лівою рукою. Ще через секунду кулак правої з достобіса лячним, неначе динаміками підсиленим, «ТРІСЬ!» зустрівся з бородатою головою араба. Удар припав просто на підборіддя, і його виявилося цілком достатньо, щоб вибити Омара з реальності. Ріно, не розуміючи, що бородань утратив зв’язок із дійсністю, труснув ліванця та щось проговорив просто в бородате обличчя. Певна річ, Омар ель Саїд не почув ні слова. Тимур, який, роззявивши рота, стояв з іншого боку дороги, і бачив, як підломилися, смикнувшись, ніби через них пропустили струм, ноги чорнявого бороданя, у тому не сумнівався. Навряд чи чоловік, чиї ступні, завернувшись, немов у ганчір’яної маріонетки, волоклися по землі, а голова теліпалася, як прив’язана мотузкою до шиї надувна кулька, впродовж найближчих кількох годин зможе що-небудь почути.

Бруно Верґара, спостерігши, як розвивається ситуація, завів двигуна і помчав геть — на північ, до шосе, що виходило на Панамерикану, і далі, — не спиняючись і не переймаючись тим, як його напарники добиратимуться додому, аж до Токопійї. Верґара ніколи не зустрічав Джеймі Макаку особисто, зате чув про пігмея достатньо, щоб не картатися через покинутих напризволяще товаришів. Як то кажуть, своя сорочка завше ближче до тіла. А ще він думав, що квартира на сході Токопійї і так була затісною.

Зрештою преподобний Ґроббелаар збагнув, що бородань не опирається та не реагує, і з відразою відкинув його. Араб гепнувся на спину, розкинувши врізнобіч руки. По тому Ріно нахилився, відшпурнув геть кістляве тіло мексиканця та допоміг Джеймі підвестися. Макака все ще кривився і тихо постогнував, цідячи повітря крізь стиснуті зуби. Живіт зотлівав у вогні — трикляті гази ніяк не відходили.

Тимур і Лаура перебігли дорогу та зупинилися по обидва боки від Ріно.