Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

Усі повернули голови вбік дівчини. Дженджик із вибритими скронями кудись зник.

— Ми хотіли дізнатися, чи можливо орендувати у вас мотоцикли для поїздки в пустелю, — англійською відгукнулася Лаура.

— Мотоцикли? — не приховувала здивування чилійка. — Я можу запропонувати вам чудові повнопривідні позашляховики за гарною ціною…

— Дякую, — зупинила її Лаура, — нам потрібні саме мотоцикли.

— Я перепрошую, але мені здається, що «Europcar» не здає в оренду мотоцикли.

— Ви впевнені чи вам здається? — не втрачала надії Лаура.

— Якщо ви почекаєте, я зателефоную й уточню.

— Так, будь ласка, — кивнула француженка.

— Ходіть за мною.

Вони знову опинилися біля глянцевої зеленої стійки, за якою півгодини тому Лаура Дюпре намагалася розрахуватися за оренду пікапа «Mitsubishi Katana». Працівниця «Europcar» узяла телефонну слухавку та почала набирати номер центрального офісу.

— Qué es lo que quieren?[80] — поцікавився Макака, чиє підборіддя на якихось п’ять сантиметрів вивищувалося над стійкою.

— Necesitan motocicletas para ir al desierto[81], — не забираючи слухавку від вуха, відповіла чилійка. Вона здивовано зиркнула на трійцю, а потім знову на карлика, не розуміючи, чому він запитує, якщо зайшов до офісу разом із ними.

— Por qué no les das las motocicletas?[82]

— No tenemos motocicletas aquí, — дівчина махнула рукою вбік стоянки, де знаходилися лише позашляховики й одна чи дві малолітражки. — Y, si las tuviéramos, sería muy poco probable que les permitiéramos ir a Atacama[83].

— Diles que yo les puedo dar las motos, — упіймавши здивований погляд чилійки, Макака ствердно труснув головою. — Diles eso![84]

Працівниця «Europcar» опустила слухавку і зміряла поглядом Тимура та Лауру.

— Ваш… е… друг каже, що знає, де дістати мотоцикли.

Ріно, Тимур та Лаура одночасно повернули голови й утупилися в Макаку. Той по-конячому підтягнув у посмішці верхню губу і ствердно замотав головою, підтверджуючи, що чилійка за стійкою переклала правильно.

— Motocicletas, — Джеймі шморгнув носом, розставив руки так, наче стискав ними мотоциклетне кермо, і для більшої певності диркнув, імітуючи звук двигуна мотоцикла: — Дрин-дин-дин-дин-дин-дин!

— Де? — нахилив голову Тимур. Їхнє перебування в Антофагасті ставало щомить дивнішим і нереальнішим.