Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

Ґуаякільський парадокс

— Можливо, й так, — стиха, наче сам до себе, буркнув він. — Все одно без грошей ми нікуди не подамося.

Ріно наздогнав українця та закрокував поряд. Вони перетинали промислову зону. Довкола громадилися огороджені бетонними парканами неохайні будівлі складів, майстерні, гаражі. Поміж них углиб кварталів тягнулися запилені ґрунтові вулички. Людей майже не було, і що далі Тимур, Ріно та Лаура відходили від автостанції, то менше їх ставало.

— У мене є одна ідея, але навряд чи вона вам сподобається, — потерши пальцем носа, сказав Ріно Ґроббелаар.

— Яка? — Тимур більше з осторогою, ніж із надією глянув на преподобного.

— 2009-го ми із Джеро пробивалися через Долину Смерті на мотоциклах. Не пам’ятаю, на «Ямахах», здається.

Тимур зиркнув на Лауру, наче боявся, що озвучену думку та забракує. Як виявилось, боявся даремно.

— А це ідея! — француженка збадьорилася.

— Ми використовували мотоцикли, оскільки Долиною Смерті неможливо пересуватися на повнопривідному автомобілі, — правив далі Ріно. — І я подумав, якщо ми на байках проїхали половину Valle de la Muerte, то чому ми зараз не можемо доїхати туди, де колись знаходилася «NGF Lab»?

— Ти геній, Ріно, — випалив Тимур. — У «Europcar» були мотоцикли?

— Не знаю, — стенула плечима Лаура. — Я не бачила. Треба повернутися та запитати.

Вони кілька секунд постояли, дивлячись один на одного так, наче чекали, що хтось таки скаже, що пертися в Атакаму на мотоциклах — не найкраща ідея, а тоді одночасно розвернулися на 180° і заквапилися назад до автовокзалу. І до офісу «Europcar», компанії з найму машин.


LV


Четвер, 22 січня, 09:25 (UTC –4)

Автобусний термінал ім. кардинала Карлоса Ов’єдо

Антофагаста, Чилі

Голодний і добряче пом’ятий після сну Джеймі Макака вивалився на заллятий сонцем бетонний майданчик перед автобусним терміналом і потягнувся, хрускаючи суглобами, наче заіржавілий робот, якого розробники востаннє змазували ще в минулому столітті. Пасажири згуртувалися біля багажних відсіків, забираючи сумки та рюкзаки. Джеймі багажу не мав, тож обігнув похмуру будівлю автовокзалу та вийшов на авеню Педро Агірре Серда. Спинився і замислився.

Обвислий живіт коротуна роздуло від газів. Після того як він багато годин протрясся в автобусі та проспав у незручній позі, кишківник збунтувався й відмовився випихати з організму продукти життєдіяльності. Джеймі почувався так, ніби з’їдені вчора булка та боби перетворилися на цемент, який намертво закупорив усі проходи в нижній частині тулуба. Карлик переступав із ноги на ногу, кривився, вигинав хребет то в один, то в інший бік, то напружував, то розслабляв живіт, словом, усіляко намагався перднути, щоб хоч трохи випустити гази та полегшити біль, проте гази вперто не виходили.

Зрештою Джеймі здався: опустив голову та склав руки за спиною. Він не знав, що далі робити — і не лише із животом. Макака усвідомлював, що до Токопійї йому краще не потикатися. Схоже, Господь знову позбиткувався з нього.

Джеймі й до ув’язнення ніхто особливо не любив. Усе своє життя він залишався маленьким, сірим і злостивим; йому знадобилося п’ятнадцять років — п’ятнадцять напрочуд кривавих років — для того, щоб стати одним із найвпливовіших бандитів і наркоторговців північного Чилі. Не менше ніж півтора десятки чоловіків, які мали відмінне від Макаки бачення розвитку кримінального світу Антофагасти, попрощалися не лише зі своїми ідеями та поглядами, але й із життям, нерідко — у вкрай неприродний, навіть як на північночилійських наркодилерів, спосіб. Макаку терпіли та боялися, що в злочинному середовищі варто тлумачити як «поважали». Водночас ця «повага» трималася винятково на усвідомленні того, що будь-яка спроба обдурити чи зашкодити Джеймі обернеться стократ більшими проблемами для того, хто на таку спробу наважиться. Джеймі не прощав. Нікому й нічого. До 2009-го. На початку осені 2009-го, після «побачення» з Богом, Макака пішов до столичної поліції, де виклав усе про себе, про свої славні діяння, а також про своїх колег із Токопійї та Антофагасти, хто цих діянь стосувався. Учинок Джеймі виявився неабияким сюрпризом для десятків причетних до наркотрафіку ділків північного Чилі. Напевно, якби над Атакамою промчала злива, вони здивувалися б менше. У тюрмі «Сан-Мігель» Джеймі Камподуніко тримали окремо від чоловіків, які опинилися за гратами його стараннями, справедливо побоюючись, що карлик не переживе випадкової зустрічі з ними. Щоправда, Джеймі не ховався. Навпаки — він сам шукав зустрічі з тими, кого запроторив до тюрми. Хотів розповісти про те, що бачив Бога, та переконати розкаятися. На щастя для Джеймі, ні з ким із колишніх компаньйонів він так і не перетнувся, інакше — сумніватись у цьому не доводилося — замість покаяння вони доламали б своїми довбалками його й так не надто справну задницю.

Загалом завдяки особливій зовнішності, сповненій звірячими вчинками кар’єрі та раптовій трансформації в релігійного фанатика, а також через зраду всіх, із ким мав справи, Джеймі Бруно Рікаурто Камподóніко став легендою. Легендою, яку осіб із двадцять у Токопійї та ще не менше ніж півдесятка в Антофагасті мріяли повісити.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ґуаякільський парадокс» автора Кідрук М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс“ на сторінці 118. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи