Попервах Джеймі не втямив, що перед ним ангели, і через дурість свою намагався їх перестріляти. Тоді мовчазні хлопчики віддубасили його до безпам’яті та пішли, лишивши записку, де нагадували про гормон і протигази, а ще гроші на їхню купівлю. Джеймі Макака як ніхто розумів мову сили, а тому без нарікань роздобув усе, що в нього просили. Через кілька днів «ангели» повернулися, мовчки забрали пакунки з альдостероном і ящики з тридцятьма дев’ятьма протигазами, після чого вшилися.
Макака усвідомив, що до нього приходили «ангели», дещо пізніше — пізнього вечора 31 серпня 2009-го. Того дня, пригнічений низкою невдач, які переслідували його протягом останніх трьох років і на кінець літа 2009-го практично зруйнували колишнє життя, Джеймі дебоширив і проклинав Господа в кам’яній церковці на березі Тихого океану, за кілька кілометрів на північ від дорожньої станції Калета-Буена. Пігмей кричав, лаявся, плювався. Він знавіснів настільки, що відірвав від стіни чимале дерев’яне розп’яття, жбурнув його на підлогу, після чого (про цей епізод зі своєї біографії Макака волів не згадувати) наготувався посцяти на фігурку Ісуса. У ту мить церковка захиталася, задвигтіла, вікна повилітали з рам і щось рокітливе та могутнє зійшло з небес. Джеймі Макака вибіг надвір, наклав у штани та побачив над океаном лик Господа.
Так, саме так усе було…
Джеймі насправді не здогадувався, що відбувалося в Атакамі протягом серпня 2009-го. Він уявлення не мав про те, ким є дванадцятирічні хлопчаки, яких вважав ангелами. Тим більше карлик не знав, що пізнього вечора 31 серпня 2009-го чотири американські винищувачі-невидимки «F-22 Raptor» та один стелс-бомбардувальник «B-2 Spirit» ущент розгатили пустельну лабораторію, у надрах якої протягом п’ятнадцяти років група блискучих учених вирощувала генетично модифікованих і нашпигованих наноагентами істот, що мали би стати ідеальними солдатами, а в підсумку перетворились на неконтрольованих ботів. Так уже збіглося, що один із «Raptor’ів», ховаючись від радарів чилійської ППО, мчав над пустелею на висоті тридцяти метрів, вилетів до океану точно в той час і точно в тому місці, де бідолашний Макака вирішив з’ясовувати стосунки з Господом. Джеймі вискочив із церковки й у нічному небі над своєю головою побачив дві яскраво-червоні плями — полум’я, що виривалося із сопел реактивних двигунів «Pratt & Whitney F119-PW-100», — які коротун із переляку сприйняв за розгнівані очі Господа. Побачене приголомшило й ошелешило колишнього мафіозі. Джеймі урочисто пообіцяв присвятити своє життя служінню Господу, а наступного дня поїхав до Сантьяго-де-Чилі, де добровільно здався поліції, зізнавшись в усіх злочинах.
Макака напрочуд детально змалював схеми постачання наркотиків до Антофагасти та Сантьяго-де-Чилі, через що досудове слідство тривало недовго. Суд над Джеймі, повне ім’я якого — Джеймі Бруно Рікаурто Камподо`ніко, розпочали на початку жовтня, а остаточний вирок проголосили 28 жовтня 2009-го. Суддя засудив Джеймі до дванадцяти років позбавлення волі. Макаку відправили відбувати покарання до тюрми «Сан-Мігель». Зважаючи на те, що Джеймі активно співпрацював зі слідством (завдяки його інформації чилійські поліцейські впродовж осені 2009-го заарештували не менше ніж двадцять наркодилерів і кур’єрів), за два тижні після ув’язнення термін покарання скоротили до восьми років із правом клопотання про дострокове звільнення через чотири.
У тюрмі Джеймі взявся виконувати обіцяне. Він робив усе, що наказували, ніколи не сперечався з наглядачами, дотримувався розпорядку та справно молився. До грудня 2010-го Макаку утримували у в’язниці «Сан-Мігель», розташованій на півдні Сантьяго. Умови були паскудними, як, власне, і в інших тюрмах Південної Америки. «Сан-Мігель» розсипався та зогнивав від старості, камери були затхлими, брудними та переповненими. Наприкінці 2009-го у чилійських тюрмах, розрахованих на утримання тридцяти трьох тисяч ув’язнених, перебували п’ятдесят тисяч злочинців. Годували вкрай погано. Їжа була не просто бридкою, її було мало, тому процвітав чорний ринок продуктів харчування, на якому в’язні, що мали гроші, купували харчі, щоб не охляти з голоду. Кожного тижня спалахували бійки між ворогуючими бандами, в яких обов’язково когось убивали. Джеймі також перепадало: п’ять чи шість разів його побили, двічі зґвалтували, один раз примусили привселюдно їсти собаче лайно та витіснили до найгіршої камери в «Сан-Мігелі». Залишається лише дивуватись, як у таких обставинах Джеймі Бруно Рікаурто Камподо`ніко не зрікся своєї обіцянки та не втратив віри в Господа.
8 грудня 2010 року в тюрмі «Сан-Мігель» сталася пожежа, у результаті якої згорів живцем вісімдесят один ув’язнений і ще дев’ятнадцять отримали різних ступенів опіки. Офіційною причиною пожежі влада назвала сутичку між бандами, хоча насправді (Макака чудово це знав) пожежа була наслідком бунту в’язнів проти нестерпних умов утримання. Злочинці попідпалювали власні матраци, але не змогли впоратися з вогнем, і полум’я швидко поширилося будівлею.
Пожежа в столичній тюрмі «Сан-Мігель» стала найбільшою в історії чилійських тюрем і, відповідно, достатньо резонансною. Начальник чилійської поліції згодом зізнався журналістам, що тієї ночі за майже двома тисячами в’язнів наглядало всього п’ять охоронців. Президент Чилі Себастьян Піньєра попросив вибачення в родичів загиблих, визнав умови утримання в’язнів ганебними та жорстокими й обіцяв реформувати всю кримінально-виконавчу систему. Джеймі Макака, почувши слова президента, написав на ім’я начальника «Сан-Мігеля» прохання про переведення його до іншої в’язниці. Оскільки впродовж року Макака залишався єдиним взірцевим в’язнем у «Сан-Мігелі», його прохання задовольнили.
4 січня 2011 року Джеймі перевели до елітної (за південноамериканськими мірками) в’язниці «Пунта Пеуко». Тюрма «Пунта Пеуко» якісно відрізнялася від решти в’язниць Південної Америки. 1995-го, на час її відкриття, в «Пунта Пеуко» перебував один-єдиний в’язень — колишній полковник армії Чилі Педро Еспіноса, один із трьох посадовців епохи Піночета, екстрадиції котрих — через здійснене 1976 року у Вашингтоні вбивство чилійського емігранта Орландо Летельєра — вимагали Сполучені Штати Америки. 2009-го в «Пунта Пеуко» знаходилося всього сорок дев’ять в’язнів, що відбували покарання за економічні злочини й утиски прав людини за правління Піночета. Джеймі мав окрему камеру, міг прогулюватися та навіть час від часу дивитися телевізор. Ніхто не знущався з нього, не заважав читати книги і, тим більше, молитися. Єдине, що затьмарювало існування в «Пунта Пеуко», — це періодичні запори, які з віком дошкуляли частіше та тривали все довше.
У січні 2014-го Макака написав перше клопотання про дострокове звільнення. Отримав відмову. Через рік подав наступне, яке Комісія з питань дострокового звільнення ув’язнених несподівано задовольнила. Теплого літнього ранку 21 січня 2015 року, відбувши за гратами 1911 днів, Джеймі Макака переступив поріг елітної в’язниці «Пунта Пеуко» вільною людиною.
Карлик ворушив дуплистими ніздрями, за які його й прозвали колись Макакою, та роззирався навкруги, насолоджуючись п’янкими подихами вітру, шелестом трави та кущів під загорожею та хмарками куряви, що здіймалися біля дороги.
— Хороший день, сеньйоре, правда? — Макака посміхнувся озброєному охоронцеві, що відчинив перед ним ворота.
— За п’ять хвилин ітиме автобус до термінала Сан- Борха[67], — непривітно процідив охоронець. — Не проґав, — він сплюнув під ноги Макаці та зі скреготом зачинив ворота.
— Хороший день, Боже, дякую Тобі, який прекрасний день! — ніщо не могло зіпсувати настрій Джеймі.
Він на волі. Сонце підморгувало з-над гір, солодке, наче цукерка, повітря лоскотало ніздрі, а внизу живота розпливалася дивовижна легкість. Учора ввечері — вперше за цілий тиждень — Джеймі гарненько покакав. То був з біса хороший день. Таких днів не випадало за останні років вісім. А то й за всі десять.
О 8:05 перед воротами «Пунта Пеуко» загальмував муніципальний автобус. Так само щасливо посміхаючись, Джеймі заскочив досередини та попрямував до автостанції Сан-Борха, де планував пересісти на автобус до Антофагасти, а звідти, якщо пощастить, до обіду наступного дня дістатися рідної Токопійї.
XLIX
Середа, 21 січня, 16:01 (UTC –4)
Аеропорт «Артуро Меріно Бенітес»
Сантьяго-де-Чилі
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ґуаякільський парадокс» автора Кідрук М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс“ на сторінці 105. Приємного читання.