Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

Рейс LA359 до Сантьяго-де-Чилі став передостаннім, що вилетів з аеропорту Ґуаякіля. Відразу після нього, не чекаючи, доки розсмокчуться розбурхані зльотом 767-го турбулентні вихори, у повітря піднявся рейс компанії «Avianca» до Боготи. О 9:15 аеропорт Хосе Хоакіна де Ольмедо закрили, усі вильоти було скасовано, а літаки, що мали приземлитися, скерували до Кіто. Поки «Boeing 767» набирав висоту, з авіабази Елоя Альфаро, що на півночі провінції Манабн, до аеропорту Ґуаякіля підоспіли вісім штурмовиків «A-37 Dragonfly» 23-го бойового крила еквадорських ВПС, які перетворили на сільськогосподарські угіддя усі під’їзди та підходи до аеропорту. Разом з усіма, хто на цих підходах знаходився. Приклеївшись носом до ілюмінатора, Тимур спостерігав, як броньовані штурмовики кружляють довкола будівлі аеропорту. Спочатку він сприйняв «A-37» за невеликі приватні літаки, які налетіли невідомо звідки (такими вони були крихітними), і тільки через хвилину збагнув, що після кожного крутого та прямолінійного зниження і прольоту цих «приватних літаків» над терміналом на площі перед аеропортом розквітають багряно-червоні бутони вибухів.

— Як думаєш, федерали стежили за нами? — зненацька озвалася Лаура.

— Що? — Тимур відліпився від ілюмінатора.

— Гадаєш, вони знають, що ми летимо до Антофагасти?

Далеко внизу під їхнім лайнером бетонні скалки та шрапнель різали на шматки тепле повітря. Ріно Ґроббелаар, не повертаючись до Лаури, саркастично гмикнув:

— А то ми, бляха, непомітно звалили з Ґуаякіля.

XLVII

Під час бойового зіткнення біля аеропорту Хосе Хоакіна де Ольмедо пасажири, які чекали в черзі, щоб пройти контрольний пункт і потрапити до зали відправлень, опинилися під перехресним вогнем. Еквадорські військові, які впродовж перших хвилин не розуміли, звідки по них ведуть вогонь, гатили в усе, що рухалося. А «сутінковим» було начхати, у кого стріляти. У результаті в кривавому місиві перед аеропортом загинули 244 людини, більше половини з яких — іноземці. Найцікавіше, що ніхто із солдатів біля аеропорту не постраждав: танки й укріплення захистили бійців від безладного вогню нападників. Утім, це якщо не враховувати тих військових, що полягли на блокпостах. Разом із ними протягом 21 січня у фінансовій столиці Еквадору загинуло більше ніж 310 людей.

Убитих серед «сутінкових» ніхто не рахував.

У ході розслідування обставин загибелі цивільних в аеропорту Ґуаякіля було виявлено, що частину пасажирів, які скупчилися біля естакади, застрелили еквадорські військові. Точну кількість так і не встановили, оскільки записи з аеропортових камер спостереження загадково зникли наступного дня після розстрілу. За свідченнями тих, кому вдалося вціліти в бійні, не менше ніж сто осіб розстріляли бійці, що закріпилися вздовж зали прильотів. Ще півсотні загинуло під час бомбардування. «Сутінкові» просто не мали достатньо набоїв, щоб за той час, поки до аеропорту летіла ескадрилья «A-37 Dragonfly», скосити стільки цивільних.

Серед загиблих іноземців опинилися громадяни Голландії, Франції, Іспанії, Китаю, Аргентини, Чилі, Німеччини, Швеції, Італії та Великобританії.

Хоча найбільше було американців.

Два мопеди, три лопати та чотири гарячі голови

XLVIII

Середа, 21 січня, 07:54 (UTC –4)

В’язниця «Пунта Пеуко»

Околиці Сантьяго-де-Чилі, Чилі

Джеймі Макака вперше за останні 1911 днів переступив поріг в’язниці без металевих браслетів на зап’ястях. Він зиркнув на схід і примружився, піймавши балухатими очима перші промені ще сонного сонця, котре, неначе виштовхнута горами велетенська бульбашка ртуті, підіймалося над кряжем і повільно втискалося в безхмарне небо над Андами. Карлик посміхнувся і з насолодою вдихнув на повні груди. «Який день… Господи, який чудовий день», — Джеймі облизнувся, плямкнув, а потім, не поспішаючи, втягнув повітря ніздрями та застогнав від насолоди. Ще не прогріте та не просякнуте пилюкою вранішнє повітря смакувало краще за духмяний дим найдорожчих у світі сигар. Сантьяго-де-Чилі є одним із найбільш загазованих міст на планеті. Озеленені зони займають не більше ніж 2,5 % території, крім того, місто лежить у котловані, а це заважає нормальному рухові атмосферних мас і сприяє застою вихлопних газів і промислових викидів. Упродовж року над Сантьяго висить важкий смог, який стає особливо густим і нестерпним улітку — з грудня до лютого, — коли немає дощів. Джеймі нічого такого не відчував, для коротуна смогу просто не існувало, оскільки вперше за останні п’ять років, два місяці та двадцять чотири дні повітря для нього запахло свободою.

Учора пізно ввечері начальник «Пунта Пеуко» підписав наказ про його дострокове звільнення.

У минулому житті — до того, як Джеймі побачив Бога та потрапив за грати, — карлик був скромним чилійським мафіозі, який займався перепродажем мексиканської зброї аргентинським бандитам, колумбійським наркоторговцям і перуанським повстанцям, а також приторговував наркотиками — кокаїном і марихуаною — на півночі Чилі. У серпні 2009-го Джеймі Макака, сам того не бажаючи, був утягнутим в атакамську кризу. Тими днями в господарствах, розкиданих довкола селища Сан-Педро-де-Атакама, почали зникати люди, і пустелею поповзли чутки про білявих хлопців, які нібито забирають селян у пустелю. Жителі Сан-Педро та Калами стверджували, що ті хлопчики — демони. Джеймі не вірив у їхні байки, оскільки знав, що хлопчики насправді ангели. 18 серпня 2009-го четверо таких «ангелів» завітали до його будинку в Токопійї[66]. Вони притягли із собою Мігеля — місцевого злидня, який канючив милостиню в токопійському порту, прикидаючись глухонімим, — і через жебрака, за допомогою жестів, наказали Макаці роздобути для них альдостерону та тридцять дев’ять протигазів. Із того часу спливло п’ять із лишком років, Джеймі став таким набожним, що міг своєю набожністю потягатися із самим Папою Римським, але досі так і не наважився запитати Господа, на дідька ангелам знадобилися протигази?