Розділ без назви (9)

Століття Якова

Купив, аякже, в того чоловіка. Ще й побалакали, про долю свою розказав. Про те, що став із своєї Харківщини втікати, як совєти наблизилися. Бо ж у сорок першім пощастило із розбомбленого шилона, яким їх, турміянів, вивозили, втекти.

— Враг я народа, — казав шорник. — Врагом і останусь. Чуєт сердце — і сюда доберутся. Єщо какой месяц — дальше на запад подамся. Хотя какой я враг...

Хотілось розпитати, за що «враг», та йти мусив.

Ліпше не затримуватися, не встрявати у балачку. Ще на підході до базару метушню помітив. Люди лементували, худоба ревла. Солдатів у чорній формі з собаками уздрів. Есеси! Став задкувати і повернувся, щоб втікати. Та куди втечеш...

— Хонде хох! — І кулі коло самої голови засвистіли.

Так його з хомутом в руках і взяли. Так з хомутом і гнали в колоні, бо даремно щось пояснити намагався, що от підводою приїхав, кінь там і віз у мене.

— Маршірен! Шнель! Русіше швайн![22] — і вся розмова.

Так з хомутом і до товарняка ввібгався! Дорогою хлопець-весельчак, що все жартувати намагався, радив замість коня найнятися німцям городи горати. Усміхнувся слабо — авжеж, наоре. На душі було мулько, гидко, відчував вину перед Зосею, мамою, дівчатками своїми, з якими міг не побачитися.

На станції, куди приїхали після двох днів і ночей дороги, без хліба, тільки з кухлем води, він із вагона з хомутом у руках вийшов, есес, зобачивши таке диво, зареготав:

— О, русіше пферде![23] Зер гут!

Підскочив, хомута на шию накинув. Так і йшов Яків з хомутом, боячись зняти, через всеньке чуже місто.

Яків йшов через місто, вже побомблене, похмуре, і здавалося, прямує кудись навік — у світ чужий-пречужий, такий, що от-от пащу, пащеку, як великий звір, роззявить і поглине. Поглине навіки.

Завезли їх, як виявилося, у Сілезію, місто Кенігсгут. Тут помістили у табір і на другий день до роботи поставили. Робота випала — вивантажувати з вагонів руду і тачками на завод, до доменної печі возити.

Звик Яків до всякої роботи. Годували поганенько, та чи йому жалітися. Зміг і письмо своїм написати. Правда, сусіди по бараку попередили, котрі вже довше тут жили — писати треба, як добре живеться і працюється, бо іначе не пропустять. Так і написав.

Гірше було инше. Навіть не сум, що часом переростав у розпач, не так гнітив, як те, що побачив десь через місяць тієї каторжної роботи.

Чоловік, який віз тачку перед ним, спіткнувся, впав. Схопився за груди. Хапав, як риба, викинута на берег, повітря. Яків нагнувся над ним, озирнувся, шукаючи очима, де б знайти хоча б воду.

— Век![24]

Двоє охоронців підскочили до чоловіка. Взяли за руки й ноги і потягли. Потягли до роззявленої, червоної вогняної пащеки печі. Розгойдали, кинули в піч. Жахливий крик пронизав гаряче повітря цеху.

Яків зойкнув і заплющив очі. Отямився од удару нагайкою. Поспішно повіз тачку. А вертався назад — била пропасниця.

17

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Століття Якова» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (9)“ на сторінці 24. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Розділ без назви (3)

  • ЧАСТИНА ПЕРША ПРИБЛУДА. ВЕСІЛЛЯ

  • Розділ без назви (5)

  • ЧАСТИНА ДРУГА ЧЕРВОНИЙ КІНЬ

  • Розділ без назви (7)

  • ЧАСТИНА ТРЕТЯ МИР І ВІЙНА

  • Розділ без назви (9)
  • ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА ДОЖИТИ ДО СТА

  • Розділ без назви (11)

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи