Стрілою через степ
– Ваша милосте…
– Що?
Звісно, Паулю було дуже й дуже незручно звертатися з подібним запитанням до самого Великого Магістра… але й утриматись він теж не міг:
– Ваша милосте, скажіть, будь ласка, от що. Ви тільки-но обмовились, що вбивство свого ворога вважали колись єдиним достойним виходом з ситуації. Мабуть, я не надто добре зрозумів усю глибину думки Вашої милості…
Але тут юнак все-таки замовк. Бо відчув, як невидима, але дужа рука залізною хваткою стискає його горло. Справді, коли взяти до уваги, що його запитання звернуто не до якоїсь пересічної людини, а до самого Великого Магістра, тоді, звісно…
– Чом же ти замовк, мій маленький хробачок?
Паулю здалось, що пильний погляд принца зараз пробуравить його чоло у самісінькому центрі. Він весь зіщулився, але промовчав.
– Отакої! Бачу, ти вже зрозумів, що відібрати у ворога життя – то надто легко. А от забрати у ворога все, що для нього найдорожче, й лишити при цьому серед живих, аби він, ошуканий, мучився цим щодня, щогодини, щохвилини, – оце і є найжахливіша кара!
– Так, Ваша милосте, – на знак повної згоди юнак схилив голову.
– Ну-ну, хробачок, не сумуй! Згадай-но, що тоді, давно-давно й у зовсім іншій землі я мислив так само, як зараз мислиш ти. Шкода, звісно, що я обрав найлегший, а відтак і найменш дієвий шлях для помсти. Звісно, ворог мій був таким саме дурником, як і я тодішній, і ти нинішній. Тобто він прагнув убити мене – от і все. Ну, хіба що трішечки помучити перед смертю – але на більше його фантазія та ненависть були абсолютно неспроможні. Так, так, саме так… – Граф посміхнувся трохи голосніше і з несподіваною радістю додав: – От бачиш, наша бесіда біля каміна виявилась корисною навіть для мене нинішнього! Бо зараз я з особливою чіткістю усвідомив, що головною моєю вадою тоді було невміння ненавидіти – як не дивно це звучить.
Почувши таке і справді несподіване зізнання, Пауль не зміг утримати здивованого вигуку:
– Ваша милосте!..
– Саме так, хробачок, саме так, – губи принца скривилися в сухій презирливій посмішці, – адже ненавидів я не так… тобто не тією мірою, що слід було ненавидіти ворога. Та й, зрштою, абсолютно помилково обрав об'єкт для ненависті. Насправді ненавидіти слід було зовсім інших людей і за зовсім, зовсім інші речі! Бо усі біди йшли не від колишнього мого товариша по навчанню, як мені ввижалось на той час. І зовсім не він понівечив моє життя. Тобто він також був винен – але менше від інших! – І побачивши в очах Пауля німе запитання, граф уточнив: – Від тих, хробачок, кому безпосередньо або ж через посередників намагалися прислужитись ми обидва. Бо і він, і я, грішна душа, – коротше, ми намагалися знищити одне одного за будь-яку ціну. Як і тисячі інших маленьких людисьок – от що було найнебезпечнішим! Отакі-от невеселі думки, юний мій хробачок…
Цього разу Великий Магістр замовк надовго. Знадобилось нове обережне кахикання Пауля, щоб вивести його зі стану глибокої замисленості.
– Чого тобі?
– Ваша милосте…
– Ну-ну, я слухаю, слухаю.
– Скажіть мені, будь ласка… А як Ваша милість зрозуміли, хто це – отой справжній ворог Вашої милості?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Помститися імператору» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 5 Стрілою через степ“ на сторінці 1. Приємного читання.