TextBook – Як це хто?! – перелякано белькоче Степан… та цієї миті нарешті оглядає себе, починає також вдивлятись у своє віддзеркалення у чорній-чорній глибині підземного озера, що сховало свої мертві води на незмірній глибині…
…І з подивом бачить, що він – то зовсім не він, а якийсь худющий кістяк, обтягнутий блідою шкірою та ще й одягнений у єврейський каптан, з ярмулкою на голові, з величезними пергаментними сувоями в руках!!!
– Це ж я, Степан Ракович!!! – перелякано кричить він, роняє пергаментні сувої й падає на коліна. Та цієї ж миті небіжчик у центральній домовині (себто він сам!!!) теж розплющує мертві очі, простягає до нього, до «земного», мертву руку й повільно промовляє:
– Ні, ти – це не я. Бо я загинув у славетній битві між шведами та московитами року тисяча сімсот дев'ятого від Різдва Христового. А ти – самозванець! Ти – бозна-що!! Ти – тінь моя!!! Зрадник!!! Зрадник!!! Зрадник!!!
Тут раптом з'являється Мошка зі своїми одноплемінниками, всі вони кривляються, підстрибують і, витанцьовуючи дивний танок, поступово оточують Степана. Потім хапають його попід руки та, попри шалений спротив юнака, примушують його теж танцювати, підстрибувати й кружляти разом із ними…
Й уводять все далі й далі від його господаря – гетьмана Яна Мазепи, все далі від товаришів-сердюків, від юрби інших знайомих та незнайомих людей, від трьох домовин, у яких лежать Гелена Капля, старий його батько… та й він сам у вигляді сердюка!
Ведуть до небокраю, уводять аж за небокрай…
* * *…Бричку трусонуло так, що жахливе марення миттю відлетіло від Степана, і перед очима юнака знов з'явився невеличкий шматочок реальності – грубе, темно-сіре від пилюки рядно пологу. На його тихий стогін Мошка відреагував миттєво:
– Молодий панич прокинувся? Ой, вейз мір, вейз мір!.. Краще б молодий панич спав собі та й спав, бо зараз нас дехто наздоганяє. Я гадав, нам вдасться утекти – та де там!.. Але то нічого, все минеться. Недарма ж кажуть: гам зе ле тойв…[3] Нехай тільки молодий панич лежить собі тихесенько, мовчки – і все буде добре, все буде добре…
Спросоння Ракович не второпав одразу, кому ж це може бути потрібно – єврейську бричку наздоганяти. Тим паче, він і досі не розумів, куди й навіщо везе його Мошка… І чому саме Мошка, а не хтось інший – адже в батька, здається, служників вистачає!.. Та недовго Степанові довелося мучитись цими запитаннями – бо спочатку здалеку й нерозбірливо, а потім все ближче почали долинати дедалі голосніші вигуки:
– Сто-о-о-ой!!! Сто-о-о-ой!!!
– Нехай молодий панич не хвилюється… – вже вкотре пробурмотів Мошка, як крики пролунали зовсім поруч:
– Сто-о-о-ой!!! Ста-а-ая-а-а-ать!!! Тпр-р-ру-у-у-у!!!
Заіржали коні, задзеленчала збруя. Бричку знов добряче трусонуло, і незнайомий голос гукнув до Мошки:
– Ах ты, жидюга проклятый! По какому праву ты, сатанинское отродье, посмел удирать от нас, точно заяц от лисицы?! А?! А-а-атвеча-а-а-ать!!!
Роздираючи повітря, свиснула нагайка, Мошка аж верескнув від болю й миттю заголосив:
– Ваша милость! Ваша милость! Да не прогневается ваша милость на недостойного его высочайшего внимания презренного жида…
Новий свист нагайки, знов жахливе верещання Мошки, знов суворий, тепер уже короткий рик:
– Н-н-на-а-а?!
– Ваша милость, ваша милость! Вейз мир, я не остановился лишь затем, чтобы не причинять никакого возможного вреда вашей милости и его спутникам, а также…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Помститися імператору» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 5 Стрілою через степ“ на сторінці 8. Приємного читання.