Розділ «Глава 8 Орлине гніздо»

Орлине гніздо

– Ваша милість так вважають?

– Звісно, юний мій друже. Звісно, що так!

Пауль сумно зітхнув.

– А от я… – юнак розгублено замовк.

– Юний мій друже, якщо ти мовчки зберігатимеш свої думки при собі, чим тоді зможу я тобі зарадити? – якомога м'якше запитав граф.

– Я не знаю, в чому полягає Божа воля відносно мене, – похмуро пробурмотів Пауль, відвернувшись від принца. – Мені хотілось би знати, коли Ви, Ваша милосте, зрозуміли своє істинне – тобто вище своє призначення?

І знов обличчя принца осяяла сніжно-чиста приязна посмішка, знов він повторив:

– Так-так, юний мій друже, ти на вірному шляху і маєш усі шанси піти дуже далеко…

Юнак вклонився, висловлюючи графові подяку. Проте все ж таки повторив:

– То коли ж Ваша милість зрозуміли Божу волю?

– А от це облиш, – не змінюючи виразу обличчя, сказав Великий Магістр.

– Гаразд, Ваша милосте, – покірно мовив Пауль.

– Юність нетерпляча, – зітхнув принц, – це її недолік.

– Повністю погоджуюся з Вашою милістю, – неохоче підтакнув юнак.

– А якщо погоджуєшся, то будь досконалим! Викоріни цей свій недолік, мій юний друже!

Пауль ще раз вклонився, цього разу мовчки.

– Втім, властива юності нестриманість минає надто швидко, як і сама юність, – граф знов зітхнув. – Свого часу мій Вчитель і мене навчав стриманості так само, як от я навчаю тебе зараз. Причому, кажучи відверто, тільки з часом я оцінив його мудрість, а попервах теж все поривався діяти, причому якнайшвидше! Бажано навіть – негайно. Нічого доброго з того не виходило, і я таки набив декілька ґуль, перш ніж перестав квапитись. Отакі справи, юний мій друже…

– Вашій милості легко говорити, – зітхнув Пауль. – Ваша милість прожили дві тисячі років, ба навіть більше, а от скільки мені відміряв Всевишній…