Розділ «Глава 9 Терміново потрібна імператриця…»

Обидва ще трохи посміялись. Далі поговорили про петербурзький клімат, про архітектуру Північної Пальміри й можливості її покращення, потім знов повернулись до управлінських справ, потім бесіда перекинулась на історію блискучо-тріумфального сходження Єлизавети Петрівни на російський трон.

Сен-Жермен терпляче чекав, коли ж імператриця перейде до головного – адже заради пустопорожніх теревенів вона навряд чи стала би викликати його із самого ранку… Тим паче, у вищих сферах його заздалегідь попередили трохи про інше. І лише коли спливла третя година невимушеної бесіди, Єлизавета Петрівна раптом мовила:

– А знаєте, графе, в мене до вас серйозна справа.

– Я весь до послуг Вашої Величності!

– Попереджаю: справа ця дуже й дуже конфіденційна.

– У такому разі чом би Вашій Величності не довірити її комусь іншому – наприклад, графу Розумовському чи графу Лєстоку, чи комусь із членів Конференції при найвищому дворі?..

– Бо краще від вас її ніхто не виконає.

– Але ж, Ваша Величносте, всі вони – люди перевірені, а я – ненадійний чужоземець, котрого підозрюють у шпигунстві на користь ворожо налаштованої Франції…

– Облиште, графе, – доволі різко обірвала Сен-Жермена імператриця, і він слухняно замовк. – Для людини, котра живе не одну тисячу років (а я у це щиро вірю, попри зрозумілі сумніви графа Бестужева), нинішні інтереси усіх нинішніх країн не варті виїденого яйця. У той час як кожен із згаданих вами сановників має свій інтерес. Наприклад, візьмемо графа Лєстока: він суцільно відданий мені, проте той-таки граф Бестужев підозрює в ньому таємного французького агента. З іншого боку, сам Бестужев надто тяжіє до Австрії, у якої в Росії теж є власні приховані інтереси. Навіть граф Розумовський як малорос може раптом виявитись таємним ворогом Великоросії!

– Ну що ви, Ваша Величносте! Як можна навіть помислити про таку зраду?!

– Ах, облиште, облиште! – Єлизавета Петрівна замахала на графа руками. – Частина малоросів зрадила наші інтереси хто зі Швецією, хто із Францією, тож від них можна чекати будь-чого.

– Але ж не від морганатичного чоловіка Вашої Величності…

– Зараз я просто змушена говорити не як жінка, а як правителька Російської імперії, – жорстко мовила Єлизавета Петрівна. – Отож прошу вас як Божою милістю Її Імператорська Величність: допоможіть підшукати підходящу дружину принцеві Карлу-Петеру-Ульріху!

– Але ж, Ваша Величносте!..

– Так, графе, саме для цього я й запросила вас на конфіденційну розмову.

Деякий час вони мовчки вивчали поглядами одне одного, ніби зустрілись уперше, потім Сен-Жермен мовив:

– І все-таки, Ваша Величносте, чому саме я?

– Розумієте, графе… Мені й самій дуже непросто пояснити це, – Єлизавета Петрівна на мить відвела очі убік, – але ви погодитесь, що Карл-Петер-Ульріх має дуже особливий… дуже своєрідний характер, я би так це назвала. Отже, принцеві потрібна особлива жінка.

«Щодо його коників, то це точно!» – подумав Сен-Жермен, але дипломатично промовчав. Єлизавета Петрівна тим часом витримала паузу, потім продовжила:

– Такими вже нас, жінок, створив Господь Бог…. Ми – істоти слабкі, тендітні й дуже нетямущі щодо чоловічих забаганок. Вірите, я багато думала, перш ніж звернутись до вас. І так нічого путящого й не надумала. От візьмемо для прикладу моїх вінценосних батьків. Адже покійна моя матінка, світлої пам'яті імператриця Катерина – вона ж була простою селянкою, батьки, діди та прадіди якої були незаможними ліфляндськими селянами. До того ж, під час штурму Марієнбурга вона потрапила у полон – а ви, графе, знаєте, як брат-мужчина поводиться з нашою сестрою у таких випадках…