TextBook Сен-Жермен подумки відзначив, що у ті часи Бестужев-Рюмін був резидентом у Данії й не ризикував у присутності іноземців називати Анну Іоаннівну «навіженою». Але промовчав, вважаючи за краще дослухати сердиту тираду гостя:
– По-друге, то був недостойний уваги малорос, а не освічений європеєць, як от ви. А по-третє, ви не видаєте себе за спадкоємця нашого трону. Тобто… – Бестужев-Рюмін скривив губи й додав із підкресленою ввічливістю: – Тобто не видаєте себе ні за кого, графе Сен-Жермен. І загалом, що нам тут за діло до угорських справ…
– Не враховуючи того, що претендента на трон Угорщини можна піднести у подарунок Ґабсбурґам. Уявляєте, як вони зрадіють?
Бестужев-Рюмін не прийняв іронії Сен-Жермена. Він лише наблизився до затягнутого морозним візерунком вікна та мовив:
– Ми все ніяк не перейдемо до справи, що привела мене до вас…
– О-о-о, так, так! Перепрошую, графе! Мене, певна річ, бажає бачити Її Імператорська Величність, а я все не даю вам шансу повідомити про це. Ще раз перепрошую.
Бестужев-Рюмін різко обернувся й спитав скоромовкою:
– З чого ви взяли, що вас воліє бачити її Величність?..
– Ну-у-у, це надто просто. Ви навряд чи прийшли б до мене в особистих справах – отже, вам доручили запросити мене або на збори Конференції при найвищому дворі, або ж безпосередньо до Її Імператорської Величності. Оскільки ваш голос аж ніяк не останній у Конференції, ви навряд чи прибули із запрошенням відвідати це шановне зібрання: завдання викликати мене туди можна передоручити якомусь служникові. Отже, лишається виклик персони настільки високої, що і граф, і простий служник для неї – одне й те саме: тобто йдеться про запрошення до імператриці…
– Так, графе, маєте рацію. Отже, якщо не маєте зараз інших термінових справ і якщо не заперечуєте…
– Що ви, графе, як можна заперечувати?! Я у вашому повному розпорядженні.
– Тоді прошу за мною, графе! Карета чекає на нас.
– Дякую, графе.
Вони вийшли з кімнати, спустились по сходах. Служнику, який чекав на розпорядження господаря, Сен-Жермен пояснив, що повернеться вже по обіді, а також велів подати шубу та решту теплого одягу. Вулиця зустріла їх тьмяними сутінками, що мало нагадували ранок (навіть зимовий), та неприємним вогким морозом. Стулений вітер поривами задував із затоки, тому Сен-Жермен поквапився прикрити обличчя кошлатим хутряним коміром.
– Так, графе, наш клімат значно суворіший від того, до якого звикли ви, – недбало кинув Бестужев-Рюмін.
– У Санкт-Петербурзі я відчуваю це кожного дня, графе. І між нами кажучи, було б зовсім непогано, якби світлої пам'яті імператор Петер збудував свою столицю бодай трохи південніше…
Сен-Жермен спробував ввічливо посміхнутись, та його зупинив крижаний (як вітер) тон Бестужева-Рюміна:
– Воля імператора Петра Великого не може оскаржуватись, графе.
– Ну, звісно, звісно! Перепрошую, я не мав жодних намірів…
– Ваші вибачення прийняті до уваги. Тільки дивіться, не скажіть чогось подібного у присутності Її Імператорської Величності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Помститися імператору» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 9 Терміново потрібна імператриця…“ на сторінці 2. Приємного читання.