TextBook – Гаразд, графе, подумайте. Добре подумайте. За тиждень я наказала влаштувати полювання на вовків. Ви коли-небудь брали участь у подібній забаві?
– На превеликий жаль, такої щасливої нагоди, як зимові лови хижих звірів тут, у північній землі Російській…
– От і добре: побачите, як ми розважаємось. А заодне й відповідь дасте.
– За тиждень, я зрозумів, – Сен-Жермен вклонився вдруге.
– Тож побачимось за тиждень.
І Її Імператорська Величність вийшла з кімнати, кивнувши графові на прощання.
Служник проводив його й допоміг влаштуватися в казенному екіпажі, що чекав біля одного із виходів. Але попри те, що на вулиці так і не розпогодилось, додому Сен-Жермен не поїхав, а велів пустити екіпаж засніженими міськими вулицями.
До себе повернувся пізно увечері. Їсти звичну вівсянку, заздалегідь приготовану кухарем, не схотів, натомість легко забіг по східцях на другий поверх, ретельно зачинив двері та впав на коліна просто посеред кімнати.
Сен-Жермен безперервно молився весь вечір, усю ніч і навіть весь наступний ранок, іноді підносячись думкою до вищих світів. Але якби хтось ризикнув підслухати його палку молитву, то знайшов би її занадто дивною – адже граф раз за разом промовляв наступні слова: «Господи, щиро дякую Тобі, що віддав долю моїх ворогів у руки мої!..»
Літо 1743 року від Р. X ., князівство Цербст, німецькі землі
Великий дрізд всівся на гілку розкидистої акації, хитро поглянув на чоловіка й жінку, що стояли на галявині посеред старого занедбаного парку. Очевидно, пара ця чимось не сподобалась пташці, бо дрізд одразу ж полетав геть, навіть дзьоба не розтуливши.
– Нічого, ваша високосте, нічого: все владнається… – і щоб заспокоїти співбесідницю, граф Сен-Жермен мовив повчально, вказуючи на гілку, котра й досі трохи розгойдувалась: – Коли мене відвідують подібні думки, я згадую слова Спасителя нашого з Нагірної проповіді: «Погляньте на пташок небесних: вони не сіють, ні жнуть, ані збирають до житниць; і Отець ваш Небесний годує їх». Чудові, дуже мудрі слова, чи неправда?
Але принцеса Йоганна-Єлизавета, схоже, не поділяла його ентузіазму, оскільки мовила, сумно зітхнувши:
– Вам, шановний графе, легко говорити подібні речі…
– Цитувати, ваша високосте, цитувати! Адже ці слова – не моя власна вигадка, а вірш із шостої глави Євангелія від Матвія…
– Все одно, графе, все одно, – принцеса знов зітхнула. – От у тім-то й річ, що ми, сімейство шляхетного принца Христіана-Августа Анхальт-Цербстського, живемо саме як оті пташки: тут подзьобали суху скоринку, там дзьобнули випадково розсипане зерно – та й на інше місце полетіли. Добре, що Фрідріх Великий взяв мого Христіана-Августа на службу, бо як би ми інакше зводили кінці з кінцями?..
Йоганна-Єлизавета зітхнула утретє та продовжила бідкатись:
– Ви ж бачили, шановний графе, як ми живемо, у що вдягаємось і що їмо! А дочка наша, спадкоємна принцеса Софія-Фрідеріка-Августа, весь день бавиться з дітлахами наших служників. Соромно навіть говорити про таке пристойним людям… хоча, з іншого боку, вони навряд чи повірять у подібні речі.
– Але його високість принц Христіан-Август знаменитий своїм благочинством та шляхетністю, – продовжив заспокоювати її Сен-Жермен. – Тому не втрачайте надії на краще, ваша високосте, і рано чи пізно всемогутній Господь простягне вашій сім'ї свою руку.
– Ох, шановний графе, хай би Він простягнув руку свою якнайшвидше!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Помститися імператору» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 9 Терміново потрібна імператриця…“ на сторінці 8. Приємного читання.