Розділ «LAUDATIO. PARS II»

— Та все те. Мар’ян просто ніяк не натішиться, що в нас з’явився новенький, та ще й одного з ним віку. Обридли ми йому, похмурі старці… ось він і скаче, наче дурник на патичку.

Лука мимохіть усміхнувся — так несподівано сполучалась іронія та тепла прихильність у голосі другого проквестора. Ніхто не говорив так про нього, Луку, навіть батько. Надто ж батько, коли вже на те.

За кілька хвилин Мар’ян повернувся з невеличкою коробочкою в одній руці та пляшечкою — в другій. Гордо поклав усе це на стіл Луці і, поцупивши в сусідів крісло, урочисто всівся поряд.

— Мора ж сказала тобі, що ми називаємо аніму «вогником»?

Лука кивнув.

— Так от, така назва — не від нашої схильності до недолугих жартів. А від того, що так воно і є.

«Вогник» можна побачити. Застосовуючи спеціальний, ось, для цього реквізит.

Мар’ян розкрив коробочку, і Лука побачив, що там — звичайнісінький кейс для контактних лінз. Білявий, проте, хитро всміхнувся і відкрив його щедрим жестом балаганного чаклуна. Лінза там була одна, але… але чомусь червона, наче зерня граната. Пригадавши багряний відсвіт Горганового ока, Лука похмуро пирхнув.

— Вбирай! — звелів Мар’ян. — Зараз сам все побачиш!

Лука ніяково покрутив коробочку в руках. Користуватися лінзами йому раніше якось не випадало.

— Дзеркала в тебе нема?

Лука стенув плечима. Хто ж знав, що, йдучи працювати убивцею, слід неодмінно брати з собою люстерко? Причепуритися, ідучи на лови — і нехай упирі луснуть від ляку? Тим часом Фелікс, не відриваючись від читання, відкрив шухляду в своєму столі і жбурнув Мар’янові маленьке дзеркальце. Той зграбно впіймав його і передав новобранцю.

— На ось. Значить так, береш лінзу на вказівний палець, середнім відтягаєш повіку правого ока…

Ох і намучився ж Лука, намагаючись запхнути в око сторонній предмет! Ллючи сльози, він, однак, не здавався, не бажаючи явити новим колегам власну безпорадність. Коли ж лінза нарешті стала як слід, Луччине око і без того мало шуканий червоний відтінок.

Спершу він нічого не зрозумів. Світ мигнув рожевим і млосно поплив перед очима.

— Ти друге око закрий, — порадив Мар’ян.

Вчинивши так, Лука ледь не охнув. Кімната воднораз пірнула в червоні сутінки, неначе на зорі буремного дня. Обриси предметів поблякли, а людські постаті взялися темним куривом, крізь яке прозирали ясні мерехтливі жаринки. Феліксів «вогник» горів рівно і тихо, а Мар’янів — танцював, наче багаття на вітрі.

Лука розплющив друге око — світ знову надбав звичного виду, хіба лишився ледь рожевий на колір. Смикнувся при скроні біль, сповістивши Луці про те, що нова робота означає також і нові професійні ризики.

Аж тут рипнули двері, й до кімнати ввійшли двоє — Горган і незнайомий Луці чоловік. Попри бесіду з Морою, хлопець так і не зміг позбутися неприязні до першого проквестора, тож зараз, корячись мимовільній підозрі, він знову заплющив ліве око. Вогонь у серці Луччиного ненависника горів ясно і гостро, немов холодна зірка… Блимнувши, Лука побачив, що той пильно дивиться на нього, і від того погляду хлопцеві аж морозом сипнуло по шкірі — лихий і незворушний, наче хижий птах, проквестор викликав незборну бентегу, причину якої Лука тут-таки пообіцяв собі дослідити.

Тим часом другий чоловік рушив до них із Мар’яном. Був то середнього віку дядько у картатім піджаку та круглих окулярах. Русяве волосся його, немовби від постійного стикання зі зловісними таємницями, стовбурчилося в різні боки. В руках він тримав порепану чорну папку.