Розділ «LAUDATIO.[2] PARS І»

Луччин кривдник взяв документ до рук, пильно оглянув. Свідоцтво, без сумніву, привернуло його увагу, а проте, коли Лука чекав на бурхливу реакцію, то сподівання його не справдились.

— І що ж це, по-вашому, доводить? — запитав той, відклавши папірець.

— Що?! — вибухнув Лука. — Ти! Ти і твоя контора вбиваєте людей! Ви маєте санкцію міської влади, і навіть поліція не може вас зупинити. Зручно — чи не так? — коли потрібно тихо прибрати когось, хто перейшов дорогу — вам, чи владі, чи, не знаю, злочинним кланам, які, ймовірно, вас фінансують! Одного не можу зрозуміти, чого…

Тут Лука урвав свою гнівну тираду, маючи на те, слід сказати, достатньо поважні підстави. Його візаві поволі, мовби тішачись процесом, видобув з-під піджака невеликий, але істотний на вигляд пістолет. Зручно прилаштував його у долоні, примружив око.

— От ви не боїтесь мені все це розповідати? — резонно поцікавився він.

Лука прочистив горло.

— Н-н… ні. Оригінал свідоцтва — і мої висновки — зберігаються в надійному місці. Коли що зі мною трапиться… це означатиме, що я мав рацію. Я просто хочу знати правду.

Чорний гмукнув. Заховав зброю.

— Значить, правда для вас важливіша за власне життя?

Лука зважив альтернативи. Що ж, у цьому він був певен.

— Так.

Незнайомець змучено потер перенісся.

— На жаль, — зітхнув він, — я мушу вас розчарувати. Правди ви не дізнаєтесь.

Лука підскочив, прагнучи продовжити боротьбу за істину, коли чорний гість спинив його владним жестом.

— Хіба, — продовжив він, — хіба ви погодитеся співпрацювати з нами. Тоді, звичайно ж, вам розкажуть усе, що вас цікавить.

— Працювати з вами? — обурився Лука. — З убивцями? Душогубами?

— Душогубами… — поволі промовив чоловік, — саме так.

Підвівшись, дістав з кишені картку. Поклав на стіл.

— Це ваш єдиний шанс дізнатись правду, — додав він. — Якщо вам так на тому залежить.

Незнайомець пішов, не прощаючись, так і не піднявши голосу, не явивши бодай якого завалящого почуття. А однак Лука, очевидячки, його зацікавив.