Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

— Хто се тут? — питає запорожець.

— Козак я січовий, онук Дажбожий, — каже малий козак.

— Іди сюди, — каже запорожець.

Як підійшов Івась до нього, то старий поклав йому долоню на голову.

— Правду кажеш, — озвався по хвилі. — Стоїш ти на Божій дорозі… та тяжко тобі буде йти нею, дитино!

— А коли ж воно легко було! — буркнув Івась.

Та й сів на землі.

— Гадав я, — помовчавши, каже запорожець, — що вже ніхто сюди не приходить… аж бачу, не перевівся люд Троянів! То ти не один такий, певне?

— Є ще на Січі ті, що Дажбогові служать, — каже Івась.

— А я давно вже там не бував! — каже запорожець. — Всю Вкраїну сходив, Литву да Польщу… а вже до Хортиці й не дійду, либонь!

Зиркнув на нього Івась.

— То Січ зараз не на Хортиці, — каже, — а на Микитиному Розі!

— Дива та й годі, — каже запорожець. — А гетьманом хто ж зараз над козаками? Певне ж, Байда-таки?

Івась і голову понурив, як почув таку давнизну.

— Давно вже Байди немає, батьку, — каже запорожцеві. — Стратив його султан у Цареграді більше як півста год тому…

Старий і закивав, почувши теє.

— Бач, — каже, — збулося давнє прокляття! А як наклав його Скубрій на Байду, то ніхто й віри не йняв, що збудеться…

— Яке прокляття? — не втямив Івась. — Який Скубрій?..

Засміявся запорожець, та так сумно й невесело, що в Івася й серце стиснулося.

— Був то чаклун да характерник, що немає вже таких на Січі та, певне, вже й не буде!.. Ще я козакував, то старий він був як земля, а що вже знав усього! Ото гляне на тебе — і все розкаже: і звідки ти, і якого роду, й що замишляєш… Як став же Байда гетьманом над козаками, то звелів узяти його й у кайдани забити…