— Красиво вигадано, — визнав Данька. — Але до чого тут я? Чому ви взагалі вирішили, що я помер і навколо — загробний світ?
— Дві причини. Перша: тому що я — я, юначе, — мертвий. І знаю це абсолютно точно. Друга: ваша Лариса. Не поспішайте сердитися чи спростовувати, я поясню все по порядку. Звідки знаю, що я помер? Та тому, що роблю це кожні кілька місяців, силкуючись вирватися, втекти звідси. І завжди повертаюся назад. — Він потер пальцями очі, сильно натискаючи на повіки, наче хотів по краплині витиснути звідки картинки-спогади. — Ріжу собі вени, чи лізу в зашморг, чи щось іще вигадую. Наче навіть помираю! Відчуваю справжній біль, провалююся в темне ніщо… а потім приходжу до тями — у тому ж тілі, у власній квартирі. Однак дев'ять днів по тому. Весело, чи не так? Виходить, мені виписано квиток в один бік, сюди. І повернутися чи просто піти — ніяк. — Лікар підняв блискучі, наче ґудзики, очі на Даньку. — Я доступно викладаю? Ні? Нічого, скоро зрозумієте.
Михайло Якович підвівся з ліжка і почав крокувати від вікна до дверей і назад, наче тигр у вузькій клітці мандрівного цирку. В темряві кілька разів наштовхувався на спинки ліжок і табурети, але не помічав і далі крокував.
«Наче біснуватий», — подумав Данько.
— Кожен отримує те загробне життя, яке здатен уявити. А якщо — не здатен?! Чи здатен майже таке саме, яким жив раніше? Якщо все життя людину переконували, що ніякого іншого, крім цього, реального, немає, не було і не буде? От! — вигукнув доктор, обводячи рукою палату, — ось наші пекло і рай, єдині в обидвох личинах! Саме таким я його собі й уявляв: обтяжливе буття, абсурдне, безглузде, як борсання землеміра з кафкового «Замку». Хто загинув насильною смертю, ті прокидаються в лікарні, хто помер у власному ліжку — в ньому ж і опиняються, щоб і далі, наче нічого не сталося, жити. Чи, точніше, не-жити.
— А ті, хто все ж помирає? — вирішив підіграти йому Данько.
— Не знаю, — розвів руками Михайло Якович, і видно було, що незнання це бентежить його дужче за все. — Певно, потрапляють в інший світ… пекло, рай — звіть як хочете. Мені жодного разу не вдалося піти. Мабуть, бракує уяви. Я перечитав не одну сотню книжок про загробне життя — уже тут, у місцевій бібліотеці. Але я не вірю в жодну з історій, я не можу уявити рай, який би влаштовував мене, який сприйняла б моя уява. Можливо, тому, що книжки ці — теж плід уяви, причому людей таких самих, як і я? А ви, Даниле, інший. Ви — художник. У вас може вийти. Зобразіть мені рай!
«Він божевільний, — зрозумів Данько. — І як таким дозволяють лікувати інших? Він же псих!»
— Ну, добре, — пообіцяв він лікарю. — Я спробую.
— Ви не вірите мені, — вимовив той із гіркотою. — Ну… ну, як мені довести?.. От, — вигукнув він, стоячи біля вікна і енергійно змахуючи рукою, — дивіться, швидше!
«Він що, хоче мене з вікна виштовхнути?»
— Бачите тих двох у піджаках?
— Т-так… Вони тут часто… ні, не ці, але схожі…
— Саме таким чином локус підтримує гомеостаз.
— Що?
— Ви помічали за такими-от людьми якісь дивні речі? Крім того, що вони дуже часто з'являються поряд із лікарнею?
— Ну… помічав. — Данько пригадав, як двоє «піджачників» згарбали бороданя в рогатому шоломі. — Загадкові особи.
— Вони не особи, — уточнив Михайло Якович. — Вони важелі гомеостазного регулювання цього локусу, — і, перехопивши сповнений нерозуміння Даньків погляд, пояснив: — Гомеостаз — це динамічна рівновага, в якій перебувають усі складні структури: чи організми, чи механічні системи. Помилки стаються завжди, і чим складніша система — тим частіше. Припустимо, правовірний мусульманин опиняється в нашому «атеїстичному» пеклі-раю — а це вже негаразд. І тоді локус випускає оці от псевдоподії, точніше, псевдолюдії, що маскуються під поведінку людей, аби не потривожити місцевих мешканців, — випускає й викидає мусульманина туди, куди слід. Як організм, що відторгає предмет чужородного походження. А потім утягує щупальця назад, до наступної потреби.
— А Лариса? Її теж… відторгли?
— Ні, з нею і набагато простіше, і набагато складніше. Вона, ймовірніше за все, досі жива, і тому тут ви її ніколи не знайдете.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зобразіть мені рай» автора Пузій В.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зобразіть мені рай“ на сторінці 7. Приємного читання.