Розділ «Зобразіть мені рай»

Піднесення трохи послабшало, коли Данька і лікар, перевдягнувшись у «цивільне», вийшли з корпусу. Виявилося, що лікарня десь за містом, вона оточена похмурим хвойним лісом, і до найближчої автобусної зупинки…

Пощастило: Михайло Якович напросився в одну з карет «швидкої», що саме їхала на виклик, і під схвильоване «вау!» сирени вони помчали в місто.

Їх висадили лише за квартал від Лариного будинку.

От тільки Лара там уже не жила.

— Та ж давно поїхали, — розводив руками старий на лавці біля під'їзду. — Вважай, місяців зо два тому, еге. Всією сімейкою.

— А замість них якийсь крутелик вселився, — додавали пацани, що сиділи неподалік. — Як вселився, так його ніхто й не бачив. Певно, на Канарах з дівками кайфує, а може, грохнули його…

— Я знайду, — тихо сказав Данько, коли вони з Михайлом Яковичем повернулися до лікарні, в обридлу палату зі стосом малюнків на тумбочці. — Я обов'язково її знайду. Повинні бути способи… Хтозна, чому…

— Не знайдете, юначе, — стомлено зітхнув лікар. — Я поясню, чому, якщо пообіцяєте уважно вислухати й спробуєте повірити.

— У що?

— У пекло. І в рай. Узагалі, назви не мають значення, це лише ярлики, етикетки. Ми називаємо будинок будинком, хоча кожен уявляє свій будинок, і будинок лондонця XIX століття відрізнятиметься від будинку киянина століття ХХІ-го.

— Я не розумію…

— Спробуйте, юначе. Почніть із головного: та ваша аварія… Вона закінчилася для вас сумно. Летально. Ви померли.

— Весело, — відгукнувся Данько. — А лікарня і ви мені маритеся, еге ж? Чи це моя остання мить перед смертю, що розтяглася на кілька місяців? Я читав колись схоже оповідання: там чоловіка вантажівкою збило, і він теж отак…

— Не так, — м'яко, але наполегливо похитав головою Михайло Якович. — Ви померли — остаточно, невідворотно. І зараз у світі мертвих… В одному зі світів.

— У раю? — з гірким кпином уточнив Данько. — Чи все ж у пеклі?

— Я ж кажу, таблички. Кожен отримує лише те, на що здатен.

— Ви хотіли сказати, «чого вартий»?

— Ні, саме на що здатен. Справа в уяві, — для наочності лікар постукав себе зігнутим пальцем по лобі. — Згадайте: з давніх давен люди вірили в різні вальгалли, аїди та інші краї вічного полювання. А уява, юначе, велика штука. Кожен після смерті отримує те, чого чекав. Давній вікінг? — вирушай до Вальгалли, бенкетувати з братами по зброї. Ревний християнин — ось тобі Рай, Пекло або й Чистилище. Де вже чекають на тебе одновірці, чиїми спільними зусиллями й створені ці локальні світи.

— І в кожному — Бог, Сатана, якийсь гадесенький Гадес, так?

— Так. Із повним набором відповідних можливостей — але тільки в межах цього локуса. Схожим чином у живій клітині є ядро, мітохондрїї, рибосоми й інші складові — які впливають на внутрішній вміст клітини, але жодним чином не здатні (хіба опосередковано) впливати на інші, навіть найближчі.