TextBook — То Вадима відпустять?
— Оце вже не знаю, — зітхає Ярка. — Але в Юхима з Ганичкою є надія. Якщо подадуть апеляцію, звісно, якщо не відступляться…
— Вони не відступляться! — затято мовить гостя. — То такі люди! Все закладуть, а сина виручать!
— Ну, дай-то боже… — стомлено мовить Ярка.
А все ж таки віє холодом! Підвівшись, вона підходить до вікна, аби засвідчити — нарешті! Блимає вдалині — і не примарними вогнями, але справжніми зірницями!
— Це ж треба… — стиха мовить Галя якимось мовби придушеним голосом. — І злочин розкрити, і дати старим надію… І я… І мені… А ти кажеш…
Ярка рвучко обертається, і справді: Галя мружиться, стримуючи розчулені сльози.
— Ти знаєш, — опанувавши себе, промовляє вона, — ми з Максимом домовились: місяць тут, місяць — в місті. Я буду фіалки вирощувати. Колекційні, на продаж…
— Молодець, — лагідно каже Ярка, присідаючи поруч. — А що Ніка?
— Він… він трохи побув з нею, і каже — розумна! — гордо, попри глянець сліз усміхається Галя. — Ти ж знала, правда? Знала, що так і буде?
— Та де вже, — мимрить Ярка, опускаючи очі. — Може, мала надію…
Серце її зненацька починає калатати в грудях. І пекучий жар, червінь сорому заливає щоки. От-от, лише трохи…
— Я вдячна тобі, — врешті тихо каже Галя. — Сподіваюся, зможу колись відплатити…
Ярка підкидається, наче попечена. Підхоплюється на ноги. Тоді сідає знову. Так не можна, так не можна, так не можна, господи…
— 3-зможеш… — затинаючись, мовить вона.
Відвернувшись, вона опановує подих.
— Але перше, я хотіла би, — безживно каже вона, — я хотіла би, щоб ти знала правду.
— Правду? — дивується Галя. — Про що, Ларо?
Ярка сміється — коротко і гірко.
— Про мене, Галю. Я — не Лара. Не цілком — Лара. Мене звати Ярослава Немирович.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Серце гарпії» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина III Провісниця“ на сторінці 38. Приємного читання.