Розділ «Частина III Провісниця»

— Чаю? — підхоплює Ярка.

Гостя всміхається.

— Ну, так…

— І всю правду? Поки не захолола?

Галя сміється, розводячи руками.

— Все ти знаєш!

Ярка гмукає і відвертається, прагнучи стерти тоскну гримасу. Все! Коли б іще все — і вчасно! Попросивши Галю почекати, вона швиденько біжить вниз і приносить пару чашок, кружку і кип’ятильник. Їй не хочеться чомусь сидіти у тьмяній вітальні, а тим паче — у дворі, де навіть цикади змовкли у передчутті бурі; отож чайна церемонія відбувається зовсім уже по-партизанськи: просто на ліжку, ушляхетнена, правда, пирогом, що утвердився на ослінчику, наче князь — на світлому престолі.

Відрізавши шматочок того сонячного дива, Ярка мружиться від гурманської втіхи — пиріг начинений не просто фруктами, але айвою, підсмаженою в меду. В’язка гіркота зникла, поступившись свіжій, духмяній терпкості.

— Чарівниця! — хвалить Ярка.

— Та де! — шаріється та.

— Мій шеф казав: чародій — то фахівець у неймовірному… А це — неймовірно, повір мені!

Галя кумедно схиляє голову набік, уважно придивляючись.

— А де, ти казала, працюєш?

Ярка гмукає.

— Уже не працюю.

— Так? — далі уважно дивиться Галя. — А я гадала, звідти так просто не йдуть!

— Це ж звідки? — дивується дівчина.

Галя ніяково мружиться.

— Ну… як-то зветься? Спеціальні служби?

Ярка завмирає на мить, а тоді, обережно відставивши щербате блюдце з пирогом, згинається від реготу. Сміх душить її, наче злодій, що наскочив з темного кутка; вона не годна спинитися, аж накочуються сльози і починається гикавка. І, певна річ, у тому немає нічого смішного.