Розділ «Частина III Провісниця»

— Та ні, це подарунок. От скажи — хіба так можна?!

— Галя, — зітхнула Ярка, — а давай-но ти розкажеш усе з початку.

Молода жінка незатишно повела плечима і оповіла дивовижну історію. Сьогодні вдень, виявляється, прогуркотіли вулицею Вірною аж цілих два запилюжених джипи; один спинився коло хати Толіка, другий — коло Приймакової. Вийшли з машин коротко стрижені, пикаті дядьки з лопатами, котрим ніхто, звичайно, шляху не перепинив; більше того — вістівчани, всі як один, поховалися хто де міг. Про цих гостей у селі не заведено було говорити, а вже як доводилося, то називали її просто «миколаївські», не уточнюючи ані фаху, ані мети відвідин. Відомо було, що знайомство з ними водив покійний Приймак, але про суть тих взаємин також не пліткували, ну бо що менше балачки, то менше і шкоди — так, принаймні, вважали місцеві. І довший час так воно і було.

Хтозна, що там робилося, за хиткими парканами, ніхто й не цікавився — цікавість на час відвідин «миколаївських» у вістівчан зникала геть-чисто. Трохи пізніше приїжджі обійшли сусідів, кого знайшли, питаючись, чи не бачили вони приймакового брата. Ніхто, звісно, його не бачив. Ну а тоді «миколаївські» несподівано завітали до Галі.

Тут Никанорова невістка ніяково розсміялася.

— Уявляєш: мафія до мене в гості, а я вся — в борщі, з голови до ніг. Ніку годувала, а вона комизилася… Краса!

— Так-таки і мафія? — причаровано спитала Ярка.

— Ну, а хто ж? Щось там Приймак у них взяв і не вернув, нібито. Ну а тепер вони дізналися, що той не втік, а таки чесно сконав, то і нагодилися власність свою пошукати.

— А від тебе чого хотіли?

— А! Боже, я так налякалася, — зізналася Галя. — А вони: спасибі, мовляв, вам і вашій дочці. За розкриття правди. Бо їм на тому залежить — аби, значить, правда. І подарунка дали. Осьо.

Галя гидливо торкнулася пальчиком ланцюжка.

— Сказали — як дитина правду прорікає, то це, мовляв, Божа воля. А вони це цінують. Ну і сказали звертатися раптом що.

Ярка вмить розвеселилася.

— Хто б знав, які у нас бандюки богомільні!

— Не кажи, — скривилася Галя. — Але що мені тепер робити? Це ж тепер люди від мене будуть сахатися!

Ярка нахилилася до стривоженої жінки і промовила переконано:

— А я думаю — навпаки. От побачиш. Ось тобі хрест.

Із тим Ярка посунула бандитського подарунка до гості. Галя усміхнулася, проте пішла додому і далі збентежена.

А Ярка, провівши її, безсило опустилася на поріг. Гадала — кінець історії, а он воно як повернуло… Це можна було передбачити, але щоб так скоро! Гарні ж у «миколаївських» зв’язки; а відтак зрозуміло — через які саме неземні орбіти!

Тихенько застогнавши від душевного знесилення, Ярка звелася на ноги. Те, що вона почала, ніяк не можна лишати напризволяще; слід хутенько виправляти ситуацію.