Розділ «Частина III Провісниця»

А Ярка довго іще по тому буде гадати — навіщо генеральний розповів їй свою історію. І скільки в тій історії правди.

На другий день, десь по обіді, Ярка зібралася відвідати Галю, проте їй завадили обставини. Поперек вулиці Тупікова стояла коза Білянка, а від неї, наче шлагбаум, простягався напнутий мотузок. Ходовий кінець тримала баба Федора.

— Чи дозволите, е… — розгубилася дівчина, — пройти? На той бік кози?

Федора підійшла ближче і поглянула Ярці в очі — хитро-хитро, примружившись.

— Не нада тобі туда.

Ярка роззирнулася. Стояла незвична тиша, навіть вітер немовбито причаївся.

— Чому? — здивувалася дівчина.

— Патамушо ніхто щас туда не йде, — беззаперечно відказала бабця. — Молочко купиш? Хароше — з грушки.

Ярка завагалася. Козяче молоко — воно ж корисне, ні? Білянка глянула на неї помисливо та скрушно хитнула головою.

— Хіба холодне, — врешті вирішила Ярка.

Бабця з гідністю кивнула. Молоко і справді виявилося холодне, солодке, з обіцяним грушевим присмаком. А втім — Ярка умисно перевірила — в дворі у баби Федори жодної груші не росло. Цю загадку, проте, рівно ж як і причину заборони ходити вулицею, бабця розкривати не схотіла. Ну та гостя вирішила не сперечатися, відчувши за всім тим цілком певну, хоч і свою осібну логіку. І не помилилася — причина і справді була поважна.

Галя прийшла до Ярки сама, ближче до вечора, і то в стані відчутного душевного сум’яття. Не те, щоби стан цей був для неї таким вже незвичним, але тут явно намічалося щось особливе.

— Ось! — врочисто мовила мама Ніки, викладаючи на картату клейонку золотого ланцюжка з масивним хрестом.

Ярка оглянула, артефакт, пошукала пробу.

— Ніби справжній. А що?

Галя нервово струснула головою.

— Так він же крадений, — з огидою мовила вона. — Ну, точно не скажу. Але от відчуття таке — можу присягтися!

Хазяйка блимнула розгублено.

— Ну, так ти його не продаси.

Галя пирхнула.