Розділ «Частина II Передвістя»

— Давайте ще раз, — пропонує Франк. — Що ми знаємо про учасників комісії?

Ольга киває Ярці, і та, затнувшись на мить, хапається за чорну папку. Генеральний примхливо чмихає і, відкинувшись у кріслі, заплющує очі.

— Василь Бурчак, голова фонду, — починає Ярка, знайшовши потрібну сторінку, — в минулому — правозахисник, громадський діяч… сорок вісім, дружина, двоє дітей… Петро Завадський, фінансовий директор, економічна освіта, працював на заводі… тридцять дев’ять, неодружений… Поліна Афоніна, директор програм, незакінчена вища, історія… тридцять чотири, розлучена, має сина…

— Гммм… — зітхає Франк. — Я, здається, бачив цю Поліну на прийнятті. Білявка в короткій сукні — це вона?

— Вона, — сухо киває Ольга. — Афоніна нас підтримує, з того, що я розумію. Їй подобається наше позиціонування…

— Цяцьки їй подобаються, — усміхається Франк. — Спробую з нею зустрітися. Далі.

— Завадському не подобаються… цяцьки, — скривившись, мовить Ольга. — Тільки цифри.

— Не тільки, — чомусь додає Ярка.

— Тобто? — генеральний нахиляє голову до плеча, мовби дослухаючись.

— Ну… е… мене здивувало, який він «джентльмен», чи як то нині зветься. Він навіть устав, як ми увійшли, стільчика відсунув. Давно такого не бачила.

Франк якусь мить дивиться на Ярку, не відриваючи своїх опуклих, уважних очей. Тоді киває.

— Далі.

— Бурчак… — Ольга знизує плечима. — Поводиться, як суддя на слуханні. Мало говорить, а коли вже відкриває рота, то повсякчасно підкреслює, наскільки кревно він зацікавлений у справедливому рішенні.

— Ну звісно, — Франк зітхає, знову заплющує очі. — Отже так. Нам треба позбутися Завадського.

Ольга відводить погляд.

— Он, як каже Ярослава, він — джентльмен. У нас нічого немає на нього.

Франк усміхається — повільно й лиховісно.

— Треба, щоб було.

Керівництво робить царський жест — вільні, мовляв; дівчата слухняно підводяться. Вийшовши від Франка, Ольга пригальмовує, тоді змірює свою підлеглу помисливим поглядом.

— Ходи зі мною, — врешті зважившись, кидає вона.