Розділ «Частина II Передвістя»

Ярка простує за Княгинею до «хотторнської кімнати», невеличкого закапелка за кухнею, обладнаного двома канапами та потужною вентиляцією. Деінде подібне місце назвали би «курильнею» та й по тому, однак якесь неписане лукавство компанії, що заробляє на дітях, змусило співробітників винайти хитромудрий замінник. Про «хотторнські ефекти» часто йшлося на неодмінних тренінгах з менеджменту, мовляв, неформальні взаємини поліпшують результати роботи; за тими-то взаєминами, схоже, й шукала нині Ольга. І було таке чи не вперше за три роки спільної праці.

Ольга багато курить останнім часом — відзначає Ярка — і то дивно, бо раніше кривилася примхливо, ледве зачувши запах диму. Вульгарно, мовляв, по-пролетарськи — такій пишній пані не личить аж ніяк. Нині ж дістає тонку цигарку із тут-таки полишеної пачки, затягується жадібно, присівши на підвіконня; пальці межи срібними перснями замало не судомить від напруги. Минає хвилина, дві; Ольга курить, не дивлячись на колегу.

— Одного дня… — зненацька хрипко мовить вона, — це погано скінчиться.

Ярка пересмикує плечима.

— Хіба ж угадаєш… — нейтрально відказує вона, і собі запалюючи цигарку. Чого, цікаво, прагне Княгиня?

Ольга обертається до неї, змірює недбалим поглядом.

— А, ясно. Тобі це подобається, так? Іще не награлася?

«До чого це? — метикує Ярка. — Чи хоче дістати від неї свідчення… чого? Полохливості? Нелояльності? Аби потім нажалітися Франку та й позбутися колеги?».

— Хіба це моя гра? — дивується вдавано. — Я лише асистую.

— Ти так гадаєш? — з несподіваним притиском кидає Ольга, тоді, не чекаючи на відповідь, гасить цигарку і виходить з кімнати.

Ярка дивиться на недокурену, зламану у двох місцях «сигарилью», відчуваючи й собі непевний відгомін бентеги. Проте, це їй радше подобається: гра повинна захоплювати — інакше який у ній сенс?

Трохи пізніше того дня в Ольги раптово виникає застуда й гарячка, тож Ярка лишається із Франковим завданням сам-на-сам. Годину по тому вона никає відділом, гризучи нігтя, і тим доводячи Ромка до сказу, а за годину просить аудієнції в керівництва.

— Треба, щоби «Лелітка» дала хабара Завадському! — зловтішно мовить вона.

— Непогано би, — киває Франк, не відриваючись від бізнесового журналу. — Але не в цьому житті.

— Не в цьому, правильно! — ледь не підстрибує Ярка. — Але якщо ми переконаємо Бурчака в тому, що це правда…

Генеральний гмукає і відкладає журнал.

— І як ти пропонуєш це зробити?

Ярка враз втрачає усе своє заповзяття.

— Я?!

Франк позирає глузливо, поправляючи і без того ідеальні манжети.