Розділ «III»

— Міжреберну артерію….

— Тьху… Я думав, легеневу… То що, можна їхати назад?

— Ні!!! — мало не заволав Андрій. — Іване Павловичу, ви що?! Помийтеся, будь ласка, не даремно ж ми вас кликали!

— О, маєш… Такий спец і не можеш міжреберну артерію прошити? Ну, добре. Давайте якийсь костюм…

Рекуляк упорався швидко — хвилин за десять. Кровотечу нарешті було надійно зупинено, плевральну порожнину промито. І, викинувши рамку ранорозширювача, той уже зв’язував лавсаном ребра, відпускаючи чорні жарти про те, які богатирі в районних лікарнях роблять непрямий масаж серця.

Нарешті Рекуляк випростався і промовив:

— Шкіру, гадаю, ви й без мене зашиєте.

— Дякую, Іване Павловичу, — сказав Андрій, — може, затримаєтеся ще на кілька хвилин, кави поп’ємо? Дівчата зараз умить приготують.

— Е-е-е, хлопці, я вже не в тому віці, щоб з дівчатами каву по ночах пити, дякую. Я документи лишу на столі, оформиш, потім мені передаси якось. В історії розпишуся, а протокол операції сам напишеш. І покапайте їй добре крові, плазми, альбуміну, словом, розумієте… Ну все, приємно було з вами поспілкуватися. Бувайте здорові!

І він вийшов з операційної.

Ось і все. Операція фактиктично закінчена. Та щойно Рекуляк вийшов, Ігор одразу взявся за колегу:

— Андрійку, не мудохайся там, я тебе прошу. Закривай це все до біса, я виводжу хвору з наркозу!

Він слідкував за ходом операції і був повністю правий — Ліну треба якнайшвидше зняти з операційного столу.

— Як вона?

— Добре, тиск поки що тримається… Скоріше зашивай! Я відключаю.

— Ще п’ять хвилин!

Андрій перев’язав кілька дрібних судин, схопив простягнутий сестрою голкотримач і взявся накладати на рану косметичний шов. Не міг же він її зовсім скалічити! Тільки б Ігор не второпав, що тут робиться… Але той таки побачив — надто довго Андрій порпався. Він оглянув операційне поле, зсунув наперед шапочку і сказав:

— Ти небезпечний маніяк, у тебе не всі вдома. Тебе не можна і близько підпускати до операційної.

Операція затяглася на десять хвилин.