Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— А ви уявіть себе на їхньому місці! З боку сумнозвісного Чуриха до вас летить гола валькірія на скаженому віслюку, за нею — рябий ворон завбільшки з корову плюс розмах крил, і, нарешті, по містку-чарівничку через сходинку скаче ставний чоловік у самому розквіті сил, з важким табуретом у руці. Я забув сказати, що прихопив з лабораторії табурет…

— Табурет? І все?

— Ще я блискав очима. Фахівці мого профілю вміють дуже переконливо блискати очима.

— Вірю. Як події розвивалися після втручання вашого обмеженого миротворчого контингенту?

— Рибалки, які виявилися прикордонною вартою Майорату, попередженою заздалегідь і залишеною в другій засідці, забрали своїх поранених і відвезли в човнах на той бік озера. Квесторів з ушкодженнями різного ступеню важкості ми доставили в Чурих. Точніше, у розташовану поруч із замком кадавральню. Загін барона фон Шмуца пішов за нами. Перед цим барон повернув палаш лицареві Шарлю Лефевру, побитому особисто його світлістю, і вибачився.

— Звідки вам відоме ім’я лицаря?

— Барон запитав, чи не родич він з корнетом Францом Лефевром, названим сином полку кінних пращників. Юнак відповів ствердно.

— Рене Кугут пішов за вами в Чурих доброю волею?

— Ви про горбаня? Знесилений, він лежав неподалік від перехрестя, майже непритомний. Рибалки щосили намагалися відвезти його в Майорат, але пан Кугут не дався. Він кричав, що живим не здасться, що ніколи не повернеться до цієї… е-е… він щось таке говорив про юдоль скорботи, терни ганьби й трагічну любов. Я не особливо вслухався у його крики.

— Лицарі Зорі Вечірньої наполягали?

— Так. Але пан Кугут казна-звідки вихопив гострий предмет, украй неприємний з вигляду, й почав погрожувати самогубством у разі його насильницької екстрадиції. Барон фон Шмуц сказав мені, що юнак на межі нервового виснаження, і що він палко жадав особистої зустрічі з профосом Дозору Сімох. Я подумав… Ну, байдуже, що я подумав. Важливо, що я запропонував панові Кугуту їхати з нами, і по нетривалій бесіді він погодився.

— Представники Майорату заперечували?

— Категорично. Але тут прокинувся граф ле Бреттен, і вони припинили дозволені розмови.

— Ви вже тоді знали, що Рене Кугут — Чорний Аспід, владика Майорату?

— Ні. Він зізнався пізніше.

LIBER IV

ГЕНРІЄТТА КУКІЛЬ,

ВІГІЛА ТИХОГО ТРИБУНАЛУ

І КОНРАД ФОН ШМУЦ,

ОБЕР-КВІЗИТОР ВСЕВИДЮЩОГО ПРИКАЗУ