Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— Я побачив, як вігіла Кукіль скочила на віслюка і помчала вниз, до далекого перехрестя. Там ішов бій, і я подумав, що це досить пікантне видовище…

— Ви про бій?!

— Ні, я про Генрієтту. Верхи на мірабілі, з балкона Чуриха, в самому шовковому халатику на голе тіло, без пояса… Вітер бив їй в обличчя, і халат, строго між нами, більше нагадував плащ.

— Досить. Що ви побачили потім?

— Коли халат почав нагадувати плащ?

— Ні. Ми говоримо про подальший розвиток подій.

— Я побачив, як услід вершниці з балкона Вежі Таїнств, розташованого значно вище й лівіше, полетів Фрося.

— Хто?!

— Гросмейстер Ефраїм.

— Він упав з балкона?

— Ні. Він прийняв Подобу. Я вперше зустрівся з наявністю виплеканої Подоби не в мисливця на демонів, а в некроманта. Багато хто замолоду мріє про це. В принципі, тут нема нічого недоступного, але Подоба плекається багато років, на це витрачається купа сил, і більшості набридає, вривається терпець і вони полишають пусту забаву. Я сам, пригадую…

— Яку Подобу прийняв гросмейстер?

— Чорно-білий ворон з яскраво-червоним чубчиком. Дуже великий.

— Що після цього зробили ви?

— Я хотів левітувати, але пані Шавазі мене відмовила через збурення тонкої структури ніхіль-спатіуму. Тоді я й Растіньйоль Крученик навели східчастий місток-чарівничок від вікна до перехрестя: повільніший і більш трудомісткий спосіб переміщення, але нас хвилювала надійність.

— Ви пішли за вігілою Кукіль і Ефраїмом Клофелінгом?

— Так.

— Хто припинив бій на перехресті?

— Вони перестали битися самі.

— Чому?