Розділ «Том другий ЧУРИХ»

«Щоб ви так жили, як вони виживуть!»

З власної ініціативи, понад обов’язковий для вігілів курс «сизача» — силового затримання чарівників, — Анрі час від часу відвідувала факультатив з дотичного рукоприкладства. Інтерес її був академічним, стосувався теорії та історії ратних практик; лише таких горлохватів, як, скажімо, Інгвальд Холєра чи Грегор Прочанин, тренували для військових справ «сухо», без застосування Високої Науки. Минулого літа заняття на факультативі проводив Крістобальд Скуна, уславлений гіпнот-конверер, батько-засновник храму Шестирукого Крі. Виклавши методики засвоєння бойових навичок гомобестій, у фіналі семінару гіпнот поділився таємним: невдачами на початку творчого шляху.

«Був молодий, — відверто сказав маг. — Хотів тут і зараз, усе й відразу».

Він розповів, що до гомобестій, частковий гуманізм яких полегшує поєднання психо-лекалів, прийшов через роки, а спершу замахнувся на неможливе. Піднявши руку, Анрі запитала:

«Кого саме, шановний колего, ви взяли за типологічну основу? Великих бійців минулого? Хижих тварин? Демонів?»

Відповідь змусила її прикусити язика.

Як вихідний зразок Крістобальд Скуна взяв геральдичних монстрів!

Йейл (герб д’Естрем’ерів) — рудувато-чорний антилопоїд з іклами вепра-сікача і вбивчими рогами козлотура, закріпленими в шарнірних гніздах черепа, через що роги оберталися на всі боки без руху голови. Жахливий енфілд (герб Пепінідів) — паща лисиці, груди хортиці, тіло лева, передні лапи орла, задні лапи та хвіст вовка. Симпліциссимус (герб династії Реттінгів) — далекий родич дракона з лапами сокола і хвостом, закрученим у смертельну петлю з наконечником піки. Опінікус (герб дому Малабрюйерів) — грифон-мутант, в якому лев’яча частина взяла гору над пташиною. Щуральд (герб древнього роду Куролесингів) — кровожерний лебідь із дзьобом у вигляді зубатої щуки й клешнями рака замість крил. Альфін (герб Баданденської тиранії) — гриватий тигр із вухами віслюка, жалом змії та двома пазуристими лапами сови. Лютий анталоп, вогняноокий пес-рогач баргест, кочет-зміеног абраксас…

Гербів вистачало для найзбоченіших комбінацій.

Перші два десятки добровольців, намагаючись у хвилину бойової люті ототожнювати себе з кошмаром геральдики, набули воістину дивовижних властивостей. Але на жаль, вади взяли гору над досягненнями! У мирному житті нещасних переслідували страшенні розлади тіла й розуму, Шестирукому Крі довелося розробити складнющий курс відновлення, рятуючи друзів, що дали згоду на експеримент. Найвищі покровителі гіпнота насилу владнали ряд справ, списавши криваві бійки, вчинені бідолахами, на епідемію амокоїдальної берсеркії, що панувала тоді в Реттіі, Мірондалі та гірській частині Південного Анхуесу.

«Розум людини неспроможний тримати під контролем таку трансформацію, — сумовито зітхнувши, підбив підсумок Крістобальд. — Тут можливий лише найпростіший домінант: захищати цих, губити тих… Об’єктів захисту не повинно бути надто багато, інакше домінант пливе. Якщо ситуація різко змінюється, геральдильєрос — „одержимі геральдикою“ — не здатні змінити поведінку, пристосовуючись до обставин. Кому потрібен боєць-психопат, якого навіть сигнал сурми не змусить відступити або вдарити на інший фланг? Чудовиськам місце на гербах: там вони безпечні й навіть привабливі…»

Вивчаючи біографії квесторів, Анрі з’ясувала, що Джеймс Рівердейл пройшов навчання в гомобестіарії храму Шестирукого Крі. В архівних даних промайнули уривчасті відомості про те, що дід квестора, граф ле Бреттен, значився серед близьких друзів Крістобальда Скуни. Зараз він багато років не полишає родового маєтку, його вважають відлюдьком…

Дивись, подруго.

Дивись і не відвертайся.

Граф-відлюдько, привид юнацької гордині гіпнота Скуни, на перехресті Чума дотримується найпростішої домінанти: захищає цих і губить тих.

Чи не час викликати Просперо Кольрауна?

З молодих квесторів після раптової атаки із засідки відносну боєздатність зберегли лише двоє: молоденька вовчиця, вся в крові, та командор загону, дуже схожий на Конрада замолоду. «Герман, стратег-універсал», — зметикувала вігіла, підтягуючи за хвостик додаткового елементаля, лоскочучи його нігтем і збільшуючи чіткість зображення. Зараз вовчиця, підібгавши хвоста, задкувала, скиглила від жаху перед ожилим кошмаром вовчих снів, а командор мотав головою, намагаючись списати побачене на результат контузії. Решта квесторів, поранених, вибитих із сідла, була скинута в мальовничу купу: хто зовсім нерухомий, хто ледь ворушився.

Затуляючи безпорадних молодиків, гриз дагу й злобно клекотів чарівний дідок, один погляд на якого міг довести випадкового глядача до божевілля.

На цей момент барон з товариством устигли покинути вершину пагорба, а тому не бачили головного, що відкривалося для Анрі з балкона. Рибальські човни на озері Тітікурамба причалювали до західного берега, і рибалки в чорному, з піками напереваги, готувалися взяти участь у забаві.

Вігіла закинула голову до неба й оглушливо заіржала.