Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Ти, Хендрик Високосний, дивишся згори вниз на Губерта Раптового, і нічому не дивуєшся. Це просто в Чуриху домоглася успіху, і у ваших тіней відросли двійники — тінь давно померлого магістра, тінь давно померлого герцога, п’ятого з роду д’Естрем’єрів. Ваші імена відкинули в минуле тіні, вузькі, як бойові клинки, глибоко проникли в плоть імен чужих. Така плутанина буває, особливо уві сні. Уві сні трапляється всяке. Потонувши в трясовині видінь, можна виявитися ким завгодно, особливо якщо старий некромант перед сном наплів сім коробів гречаної вовни і збуджений розум трансформує оповідь Фросі в низку образів — віщих, оманливих і нейтральних.

Сон-перевертень, сон-піфія.

Надто яскравий, надто пронизливий.

До твого серця прив’язано струну. Сувору, нещадну, зроблену з отруйного срібла. Тебе нудить від її запаху. Хтось далекий, сміючись хрипким сміхом злої чаклунки, обертає кілок лютні, натягаючи струну дедалі тугіше, підвищуючи звук до вереску, виймаючи серце з грудей, примушуючи нахилятися вперед, над поруччям, через них — спершу в небо, а потім і в землю.

Надокучливо дзижчить біля скроні лінива муха. Дзижчання вплітається в сон, занурюючи в холодні води глибше, ще глибше… Води обіймають тебе до самої душі. Хор співочих янголів, вишикувавшись на горбатому мосту сонця, що заходить, замість гімну «Повстань, зів’ялеє світило!» тягне речитатив Труффальда Сновиди з трагедії «Зоря»:

Що станеться, якщо на ім’я кинуть тінь,

А тінь назвати іменем якимось?

Чи є зв’язок між іменем і тінню?

Гри випадку лякаюче плетіння

Ввижається мені в поняттях неживих,

Що жити хочуть неодмінно…

У очах танцюють склисті хробачки. Це актори: вони розігрують твоє життя від колиски до балконного поруччя. Батько, скромний архіваріус, рано померла матінка, книжки, свічки, герцог, Майорат, струна під серцем, плити під вежею. І все? Так мало?! Ні, ще є «Максими», недавно вкотре перероблені, є «Великий Заповіт», який ти відмовилася скорочувати для публікації, є чернетки й начерки, є три бабусі-ткалі в тісній комірці, вони ще прядуть, веретено крутиться, вертиться…

Вколи веретеном палець — проспиш сто років.

І тінь за хазяїном містом біжить,

По імені кличе: «Агов! Стережись!

Не треба!» Але це ім’я без буття

Мені незнайоме.

Життя йде по колу. Нічого до народження. Нічого після поруччя. Крок за поруччя — народитися заново, і знову: батько, мати, герцог… «Максими», «Заповіт»…

Омфалос — пуп землі.

Місце, де ти ще звучиш, навіть якщо всюди — замовкла. Лопається срібна струна.