Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Шляхова клієнтела виявилася за поворотом на В’ялянки. Сонце торкнулося обрію, і світ, перекреслений довгими ліловими тінями, струменів легким серпанком — обіцянкою близького смеркання. Тривога й нетерпець гнали барона вперед, але він здраво розсудив, що людям і коням необхідні перепочинок, їжа й нічліг.

Обслуга примітила загін здалеку. Коли вони під’їхали до воріт закладу, стукати чи кликати не довелося: двоє дужих працівників поштиво відчинили перед гостями двері. Не поспішаючи заїжджати, Конрад за звичкою довго розглядав ворота. Ага, міцні й нові, а завіси добре змащені — не риплять. Виходить, клієнталь свою справу знає. Кухня та покої в такій клієнтелі повинні бути стерпними.

Як незабаром з’ясувалося, він не помилився.

Згорблений, броватий хазяїн-клієнталь, загорнутий у картатий плед, зустрічав гостей у дворі. Пом’яте жовтаве обличчя виказувало в ньому завзятого курця шавлії. Працівники метушилися, розпрягаючи та розсідлуючи коней, запевняли, що овес у стайні добірний, тож за конячок не звольте турбуватися. Клієнталь уважно спостерігав за здорованями, а переконавшись, що все гаразд, витяг з-під пледа маслакувату ручиську.

— Розташовуйтеся, — припросив він жестом. — Що бажаєте на вечерю?

— А що є? — випередив усіх безпосередній Кош, щиро гадаючи, що хазяїн звертається особисто до нього.

Якби Конрад був присутній при бесіді Малого з вігілою в «Скриньці Д’Оро» — неодмінно б зауважив, що рудий гомолюпус має схильність двічі наступати на ту саму мотику.

На щастя, клієнталь виявився не таким говірким, як «джин» Абу-Нізам. Чи просто вважав, що мучити голодних людей назвами страв, стоячи на подвір’ї, нетактовно. Лише коли подорожні сіли за здвоєним столом у трапезній залі, хазяїн заходився урочисто оголошувати меню. Ікер Тирулега за своєю звичкою одразу забився в куток, сторожко огледівся, крутячи головою, як настовбурчений сич, і зняв шори, які миттю зникли в складках його балахона.

— …кабанячий окіст, запечений на вугіллі в імбирних сухариках…

— Окіст давай!

— Приєднуюся.

— Юшка з рябців з пармезаном і каштанами; смажені в меду та олії зозулі…

— Рябців, прошу вас.

— Смажені ковбаски на гарячому поставці, з кислою бруквою…

— Мені ковбаски.

— Яловичі очі в соусі під назвою «прокинувшись уранці»; піднебінна частина в золі, гарнірована трюфелем; сом заливний…

— Что єсть сом… залівний? Риб? У вас пливают риба?! Я буде них їсть!

— Кришиво з телячих вух; горлиці з устрицями-піскунами; «гусак взутий»…

— Мені, люб’язний, гусака. Якщо не жирний.

— І підігрітого вина з гвоздикою.