Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— Всім!

Приголомшувати супутників змінами в плані дій Конрад не поспішав. Чекав, поки принесуть їжу: ситому й кінець світу не горе. Уважно розглядав залу: низька стеля, товстезні крокви, міцні столи й лави. Без зайвих розкошів; просто, грубувато, надійно. Клієнтела повинна вселяти почуття безпеки. У дальньому кутку вечеряв королівський гонець, не з термінових: у синіх, а не яскраво-червоних казенних штанях, із бляхою на грудях. Поруч із ним стукали кухлями з пивом, виголошуючи здоровниці та галасуючи навперебій, троє заможних хуторян. Це їхні вози Конрад запримітив у дворі під накриттям. Мабуть, гарно побазарювали на столичному ярмарку, повертаються з баришем.

— Ваші ковбаски, добродію!

Обсмажені, пузаті ковбаски шкварчали на триногому поставці, поширюючи апетитний запах. На окремій тарелі пахла дрібно накришена бруква, маринована з ягодами кисляку. Поруч у керамічному соуснику, гіркою було викладено білий хрін. До такої закуски краще пішло б темне пиво, а не вино, особливо гаряче… Але хлебтати пиво на ніч, обтяжуючи тілесні засіки?! Фі! Вульгарно і не сприяє здоровому сну.

Теплим вином барон під час їжі полоскав капосний зуб.

Либонь, на користь.

Потамувавши перший голод і переконавшись, що супутники теж почасти наситилися, він делікатно відкашлявся.

— Пані та панове! Прошу вашої уваги. Перш ніж закінчити вечерю й піти спати, нам варто домовитися про завтрашні дії. Якщо ми виступимо з раннього ранку і не будемо баритися дорогою, то до другої-третьої години пополудні зможемо дістатися до кордону між Чурихом і Чорно-Білим Майоратом, — Конрад намагався говорити з упевненістю вродженого командира, але півголосом, щоб чули тільки свої. — На мій погляд, саме там необхідно провести огляд місцевості й детальне рекогносцирування. Якщо Чорний Аспід у змові з некромантурою Чуриха, він не чекає вторгнення з боку союзників. Це шанс.

Насправді в обер-квізитора були особливі припущення щодо троїстого зв’язку Чуриха, Майорату і зниклих квесторів. Але ділитися ними з соратниками він не поспішав. Навіщо розбуркувати людей? Навіщо вселяти передчасну надію? Головне — щоб назавтра вони погодилися, не гаючись, їхати до згаданого кордону й бути там стільки, скільки буде потрібно.

— До гроболазів у пащу лізти… — протягнув Кош, скуйовдивши п’ятірнею руду чуприну. Це було в гомолюпуса ознакою напруженої роботи мозку.

— Я розумію ваші побоювання. Тому й пропоную почати з розвідки. Якщо ми хочемо застати супротивника зненацька…

— Ви абсолютно правий, бароне. Підтримую ваш план.

— Добре.

— Я теж тримає… підтримаю!

Аглая Вертенна зиркнула на Конрада єдиним оком і промовчала.

Містрис Форзац кивнула, погоджуючись.

— А шо я? Я… я як усі! — збентежився Кош. — Я і в розвідку можу, коли шо!

— Отже, вирішено. Встаємо на світанку, снідаємо та виїжджаємо. Раджу гарненько виспатися — день буде тяжкий.

Повертаючись до їжі, барон знову подумав про Генрієтту.

У Чуриху, либонь, ковбасками вігілу не почастують…