Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— І я дуже, дуже поважаю лейб-малефіціум Реттії під керівництвом уславленого Серафима Нексуса, віртуоза голки! Це дивовижні люди, справжні знавці наврочень і пристріту, у числі яких я радий бачити колегу Андреа! Колего, ви ж справді близькі з наймилішим Серафимом? Чи я помиляюся?

— Ваше чорнокнижництво! — втрутилася вігіла, побоюючись, що перелік шанованих гросмейстером людей і служб затягнеться до завтра. — Сподіваюся, всі ці гідні почуття приведуть Раду Чуриха до єдино правильного рішення?

І виразно помахала ордером на арешт.

Ефраїм Клофелінг усміхнувся ордеру, як другові дитинства, зустрінутому після довгої розлуки, і знову з очікуванням втупився у малефіка. Довгі, гнучкі пальці гросмейстера нервово смикали акуратну борідку, де, на відміну від кучерів, ще залишалися чорні волосинки. Часом, знайшовши особливо чорну — чи особливо колючу — волосину, некромант висмикував її, невиразно посміхався та повертався до перерваного заняття.

Пригадувалася розповідь злодія Гвоздила.

Там фігурував дивовижний чарівник з бородою кольору воронованого срібла.

— Так, — відповів Мускулюс на запитання старця. — Я дуже близький до пана Кольрауна. І до пана лейб-малефактора Нексуса я теж дуже близький. І його величність мене цінує. З деякою натяжкою можна сказати, що я близький і до короля. Фаворит трьох панів.

Ордер він проігнорував, навіть не глянув у бік всемогутнього папірця.

— І до мене! — втрутилася красуня Наама. — Ефраїмчику, прошу врахувати нашу близькість!

Близькість до перелічених осіб, як виразно читалося в чудових очах господині будуару, вела малефіка все далі й далі від арешту. Що ж, Анрі такий стан речей влаштовував.

— Складна, архіскладна ситуація, — гросмейстер скорботно підібгав пухкі, аж ніяк не старечі губи. — Просто рунний ребус! Колеги, я хотів би ще раз вислухати обидві зацікавлені сторони. Аби чого не сталося. З кого почнемо?

Вдаючи, що роздратована й нервується, Анрі заходилася клацати замком сумочки, яку не випускала з рук. За третім клацанням із сумочки випала бірюзова намистина й жабою пострибала під ліжко. Гросмейстер роздув ніздрі, але скоро заспокоївся: таємним закляттям тут не пахло. Помилка виключалася: маг рівня Клофелінга мав найтонший нюх на чари. Просто намистина. Нехай валяється. Пізніше накажемо слугам підібрати й повернути власниці.

У кутку, під квітучою геранню, скорчився напівпритомний Фернан Терц. Стряпчий нюхав флакон з ароматичними солями, виданий йому добросердою некроманткою. Раз на три хвилини він оглушливо чхав і жестами молив пробачити.

«Герань, — подумки відзначила Анрі, пригадавши „Рослинний сонник“. — Пеларгонія головата, пахне трояндою з кислинкою. Хтось у цьому будуарі потерпає від безсоння…»

— З мене! — грубий малефік відмовився пропустити даму вперед.

— Отже, пане Мускулюс! Викладіть коротенько: що привело вас до нашої скромної обителі?

Скромною обителлю Ефраїм, судячи з хтивих оченят гроса, іменував не стільки весь Чурих, скільки будуар Наами Шавазі, куди незвані гості мали честь ввалитися годину тому. Нарада відбувалася тут же, навколо ліжка під балдахіном. Спершу Анрі здивувало, що гостей не взяли під варту до з’ясування обставин, або хоча б не запросили до якого-небудь кабінету, де радитися було б значно солідніше. Але незабаром усі зрозуміли: тутешнім мешканцям устав не писаний. Якщо писаний, то не читаний. А якщо читаний, то використаний не за призначенням. Наприклад, гросмейстер Ради з’явився в будуар босоніж, накинувши на голе тіло куценький легковажний халат із шовку, всуціль затканого їдучо-жовтими півнями. Півні стовбурчили гребені й безгучно кукурікали. Схоже, Клофелінг заздрив півнячим гребінцям, бо його власне тім’я вінчала малинова тюбетейка з вишивкою. Пахло від мага — о, бароне Конраде, де ти тепер? — шавлією, клементином і лавандою на тлі зеленого лимона.

А красуня Наама накинула поверх нічної сорочки пеньюар, чим і обмежилася.

Більше ніхто із Ради прийти не спромігся.

«Вийду у відставку, — думала Анрі, — переїду в Чурих. На постійне місце проживання. І барона зманю. Ось де добре зустріти старість…»