Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— Так. Немає, і квит.

Судячи з вигляду малефіка, він замишляв державний злочин: убивство співробітниці Тихого Трибуналу.

— І не передбачається? — втрутився кмітливіший Терц.

— Чому ж? Ви, пане, не звернули уваги на вплив бірюзи на півнів, у поєднанні з непрямою геранню. Передбачаються. Найближчим часом. Правда, віяло Наами пов’язане з дрібним розчаруванням, але, мені здається, віялом теж можна знехтувати.

— Виходить, треба чекати? — підбив підсумок профос.

— Виходить, треба.

І вони ступили у ворота.

Ні, не божевільний, хвала Вічному Мандрівцеві. Ловець снів? Отакої! Доволі рідкісне заняття. Про ловців — інакше кажучи, морфінітів — Конрад чув, але з жодним із них досі знайомий не був. Тим часом Тирулега витяг зі складок балахона веселкову плетінку й струснув, демонструючи баронові. У плетінці мляво тріпотіла плямиста медуза з китицями звислих донизу щупальців. Китиці були огидні й жалюгідні. Всередині медузи мерехтів болотяний вогник з їдучою прозеленню.

— Це мій кошмар?!

— Ні, ваш світлість. Чужий. Я такий перший раз бачити. Кепсько розуміти можу…

— Добре, добре, — перебив старого барон, хоча після оригінального порятунку пульпідора та бігання по стелі язик не повертався називати Тирулегу «старим». — Про ваші таланти поговоримо трохи пізніше. Зараз мене цікавить інше: чому ви відразу не назвалися? Чого полізли битися? Я ж міг вас убити…

У останньому Конрад був далеко не такий упевнений, як хотілося б. Він добре пам’ятав вкрадливі лещата, що зчавили зап’ястя. Напевно, залишилися синці. «А міг і кістку зламати», — із запізненням дійшло до барона.

— Я не лізти! Не лізти! — Тирулега помахав у повітрі вказівним пальцем, немов відгонячи від себе наклеп. — Ви сам на мене скакнути козлотур! Я забояв… Забоятися. Голова зовсім дурний, коли забоятися. Тільки потім додумати: треба говорити, хто я є. Я й говорити.

Барон зітхнув.

— Гаразд, я вам вірю. Таке трапляється: коли людина з переляку в бійку лізе…

— З переляк, з переляк! — ствердно закивав Тирулега. — Я сильно переляк, коли ви скакати!

— А тепер повернімося до наших кошмарів…

— Не наш! Не ваш. Чужий. Сопірель. Як це… Водити? Наводити?

— Наведений?

— Так! Наведений. Блуд…