Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Свічник.

— Але ви також втекли від вогнів у темряву? Чи не так, ваша… — закінчую запитальною паузою, бо не знаю, як звертатися до незнайомця.

— Ваша! — сміється він. Білі зуби, рум’янець на щоках, і несподівано сумні промінчики в куточках темних, уважних очей. — Дозвольте відрекомендуватися: наша навіжена високість, герцог д’Естрем’єр. Для близьких друзів — Губерт, для насмішників і підлабузників — Губерт Раптовий.

Обертаюся каменем.

— Чим займається мій освічений співрозмовник на самоті? Викликає духів з безодні? Пише історію Батьківщини? Насолоджується тишею?

— Міркую над суттю речей.

— Он як? Дивно! У глушині запилюжених архівів… І в чому, дозвольте поцікавитися, мій розважливий співрозмовник бачить згадану суть?

— Якщо це дійсно цікавить вашу високість…

Овал Небес!

Він слухає.

«Омфалос, як одне з космічних начал людини, тісно пов’язаний з елементалями Землі — це пуп, початок укорінення й росту зародка, аж до повновартісної особистості. Омфалічний культ — культ жертовності, пов’язаної з обертанням у часі, з Кругом Долі, смерті й народження. На відміну від фалічного культу, що символізує сходження ззовні всередину, призначення омфалічних зв’язків — зворотне…»

…Лицарі в молочно-білому: тролі-сніговики з почту Крижаної Імператриці. Лицарі у вугільно-чорній броні: смоляні плащі полощуться на вітрі.

Двір розділено на дві половини: чорну й білу.

— Світло й Темрява!

— Добро і Зло!

— Віват магістрові Хендрику!

Допоможи мені, Вічний Мандрівцю! Дай сили не розплакатися, не розреготатися вголос. Так вони розуміють суть буття, основу Світобудови, філософію двох Єдностей, що в потаємній глибині народжують Омфалоси, пуповину особистості, крихітну кульку, комірку з бабусями… Наївний фарс, балаган, двоколірний маскарад, серйозні гримаси напівдитячих облич — ще б пак! Дали доторкнутися до Великої Таємниці! Тепер ми Втаємничені!

Діти граються у війну.

Орден Зорі.

Це нічого, це дрібниця, я це витримаю. Головне — тепер є можливість працювати. Навколо мене цілий замок, нехай і маленький; навколо мене — Майорат, подарунок Губерта… Скрипторій, лабораторія, кабінет, можливість запрошувати необхідних консультантів. І — книги! Ті, котрих не знайшлося в університеті, про які навіть мріяти було страшно. Сьогодні привезли Еразма Чарівника: «Пуп землі, як він є», «Основи Універсуму», і здається, щось іще. Я знемагаю від бажання глянути, перегорнути, але доводиться чекати закінчення церемонії.