— Приблудний?
— Так! Приблудник. Правильно є. Бувати так: друг-ворог навмисно сон на людина наводити. Це — сопірель. У нас так говорити, посеред ловці снулів. А бувати, сон своя воля бігати. Чужий, приблудний і сам ходити ногами. Вагансомнул. Рідко-рідко бувати.
Конрад устав, пройшов з кутка в куток, заклавши руки за спину. «Як заарештований у камері», — спало на думку недоречне порівняння, і барон поквапився припинити ці переміщення. Зупинився перед Тирулегою, котрий шанобливо мовчав, глянув згори вниз. Обер-квізитору подобалося дивитися на людей згори вниз. На жаль, з огляду на зріст барона, випадала ця радість нечасто.
— То мій сон наведений чи приблудний? Сам з’явився? Чи наслали?!
Тирулега засмучено наїжився:
— Я не розуміти. Я каптор ирта… Ловець снулів більше сорок років, але такий снуль — перший раз. Сопірель. Вагансомнул. І капля-капелька — ваш. Всі разом. Ніколи не бачити.
Він знову втупився в плетінку зі спійманою «медузою».
— Ось тут зелень світити, мало. Бачити? Значить — сопірель. Свій сон — жовтяк або картата. Інкубоніс — червоний. І гори ясно. А тут висіти мотузки, ворушитися. Бачити? Вагансомнул. Приблуда. Він на мотузки літати сюди.
«Схоже, наш морфініт ніколи не бачив медуз, і не знає слова „щупальці“», — відзначив Конрад.
— Щільний — виходити, правда. Пам’ять. Як мозки в голова. А тут кит-тиця?
— Китиці?
— Так, кит-тиці! Це значить — старенький, дуже. Багато кит-тиці. Багато років. Скільки ниточка, стільки разів снитися. Бачити?
— І скільки ж років нашому дорогому… м-м… інкубонісу? — обережно поцікавився обер-квізитор.
— Я не знати. Сто? Більше-менше… Точно не сказати. Перший раз — такий старий снуль. Ніколи не бачити, чути тільки. Від мой дєдушок. Завжди думати: казка…
Барон відчув себе мисочкою, в яку із клепсидри-Тирулеги капають слова — от-от наповнять до країв. Бризки летять на стіни, стікають назад пам’яттю про спійманого снуля, ідуть углиб, у водограй думок, що шалено обертається…
— Постривайте! Ви стверджуєте, що цей сон — часткова правда? Чиясь пам’ять? Не гра уяви? І тепер ця пам’ять — у вашій… пастці?
— Не пам’ять, — заперечно захитав головою Тирулега. — Снуль. Ну, сон і снуль… це як… О, книга! Снуль — книга. А сон — буквиці, що в цей книга хтось записати. Снуль носить сон. Я піймати снуль. У снулі — сон, який вам хтось приснит.
— Ви хочете сказати, що у вас у пастці снуль, у снулі — сон, а уві сні — чужа пам’ять?
Баронові страх як схотілося прокинутися.
— Вірно є! — ловець щиро зрадів тямущості співрозмовника. — Не весь пам’ять. Скибочка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обитель героїв» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том другий ЧУРИХ“ на сторінці 31. Приємного читання.