Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Але порошок від тарганів?!

— Дякую, пане Тирулего. Крім вас, тут більше немає ловців?

— Немає. Я один є каптор иртабаз.

Конрад не став з’ясовувати, як старий розпізнає колег. Сам барон теж у дев’яти випадках з десяти розпізнав би квізитора під будь-якою личиною.

— Щиро вдячний вам, пане. Отже, ви впевнені, що в клієнтелі немає людини, яка могла б, свідомо чи несвідомо, «підкинути» мені цей сон?

— Впевнений. Я зберігати снуль цей, скільки потрібно. Його можна приснити ще. Раптом ви там знайти корисний… Відомостей? Про наш спільна справа?

— Буду вам вельми вдячний. А зараз прошу мене вибачити: світає, я хотів би переодягтися до сніданку. Нам незабаром виступати.

Змахнувши чорним плащем, Тирулега відкланявся й пішов.

«Добре хоч, не по стелі…» — зітхнув барон, зовсім спантеличений.

— А мені в трупарні й кажуть: у кредит більше не дамо!

— Тобі?

— Мені! Я їм підтвердження категорії, заявку на експеримент, план заходів… Ні й годі, хоч лусни! Ліміт, сатир його буцай, вичерпаний! Хабара тицьнув, то інтендант, гарпій квашений, аж підскочив…

— Давай я на себе запишу. Мені Фрося сім пільговиків підмахнув, а я на третьому бачу: глухо! Без «верби» тінь просто в банці розвіюється…

— Кручу, верчу, дух спіймати хочу…

— Та не так! Кручу-у, верчу-у… Упирай наприкінці на «у». Зменшена септочка з доданою зверху малою нонкою, як у «Загибелі богів». Я тобі дам «Процес розкладання мелодики виклику», там є…

— Кручу-у, верчу-у…

— Ну ти, братику, глухар… Тобі духа тільки в старому черевику ловити…

— …Чу-у… задовбала ваша септочка! Кручу-у-у…

— Береш мідний казан, кип’ятиш воду на перехресті семи доріг. Далі по порядку: жир Hemiaspsis signata, зів Tachyglossus Churihus, дзьоб Strigiforme… Е-е… Око Coronella austriaca…

— Чекай, я запишу… В казан мерщій сиплю жир болотяних змій, зів єхидни, дзьоб совиний… Око мідянки…