Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Біль десь подівся так само раптово, як і виник. Утираючи холодний піт, що виступив на чолі великими краплями, барон обережно торкнув язиком багатостраждальний зуб.

— Дякую, пане. Тепер я розумію, чому за вами гналися.

— На жаль, фінальний сплеск болю є необхідним компонентом лікування, — сухо відгукнувся молодий горбань. — У іншому разі я не зміг би відновити витрачений запас мани і мої зусилля не увінчались би успіхом. Ви абсолютно здорові, ваша світлосте.

— Щиро дякую.

— Годі вам! Це я вам дякувати повинен. Врятоване життя і вилікуваний зуб — погодьтеся, є різниця?

Вони вийшли в загальну залу, де застали Коша Малого з Ікером Тирулегою: гомолюпус і загадковий старий жваво розмовляли. Біля них на столі громадилася батарея глечиків, здебільшого порожніх.

— Добродії, смію нагадати, нам завтра рано вставати. Клієнталю! Де клієнталь?! Панові Кугуту необхідна кімната на ніч.

— А якщо вони повернуться? Стражники? За мною?!

— У мене тапчан вільний є, — втрутився Кош. — Слухай, зубарю, гайда до мене спати! Я тебе обороню, коли що…

На подив обер-квізитора, Рене не образився на «зубаря».

Напевно, зрозумів: марно.

Барон із задоволенням кивнув і пішов спати.

SPATIUM ХІV

СОН ОСІННЬОЇ НОЧІ,

або

ЧУЖА ДУША — ТЕМНИЙ ЛІС

…Ти спиш.

Світлість приглушила світло, пальцями зачавивши боязкий вогник свічки; світлість зволить спочивати, поки з-за небокраю не встане інша, куди яскравіша світлість.

Тс-с-с…

…Тісна комірка без вікон і дверей. Сіре світло капає із дрібних, непомітних для ока тріщинок у стінах, тому в комірці панують вічні сутінки. Три крихітні бабусі (сестри?) заклопотані. Одна пряде нитку, гуде веретеном. Головна нитка на кінці роздвоюється, розтроюється, розходиться міріадами хистких ниточок. Друга старенька розплутує ці павутинки, даючи можливість вільно зникати в стінах, у світлоносних тріщинках, куди ниточки проникають, як рибальські снасті — у воду. Третя пильно стежить за обривами, раз по раз підв’язуючи, зрощуючи, сплітаючи по-новому. Здається, сестри розмовляють за роботою, але слів не розібрати. Крім дерев’яної прядки і трьох бабусь, у комірці більше нікого немає.