Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— Ваше чорнокнижництво! — покликала Анрі. — Я так розумію, під час пологів ви перебували у вашому достойному батькові?

Вігілі не хотілося думати, як сторонні сприймуть її слова.

Грос кивнув і знову погладив собаку.

— Ага, виходить, ви — в батькові, я — в матінці пана Кольрауна… Просперо, не звертайте уваги, це суто між нами!.. Пан Терц — у радникові Беркадорі, барон — у своєму шляхетному предкові, Рене — в герцогові, містрис Форзац — у Хендриці Землич…

Широко розвівши руками, Анрі підбила підсумок:

— Ваше чорнокнижництво, а хто ж тоді був у вас? Я маю на увазі у юному Ефраїмові? Невже ніхто?

Гросмейстер повільно опустив погляд і витріщився на собаку, немов уперше побачив його поруч із собою.

— Овал Небес! — прошепотів Ефраїм Клофелінг, глава Найвищої Ради некромантів Чуриха. — А я все життя гублюся в здогадах: чому я раптом обрав некромантуру…

Пес позіхнув і задрімав, опустивши голову на коліно старому.

SPATIUM XXIII

«СІРА» АРІЯ ГЕРЦОГА ГУБЕРТА ІЗ ТРАГЕДІЇ «ЗОРЯ» ТОМАСА БІННОРІ, БАРДА-ВИГНАНЦЯ

Поклади мене, як печатку в руку,

Поклади мене, як тавро на серце,

Поклади мене, як сухар у дорогу,

Як грозу на діл, як роки на старця.

Поклади мене, бо я вже не встану,

Я навіки тут, я десь був, та вийшов,

Над горою хмари від щастя стогнуть.

Під горою тополі тремтять: «Ми — ваші!»

Не довіку хмарам в грозі кричати,