Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— …категоричний протест! І це вже ви, будь ласка, дайте нашим вежам спокій…

Вершечки скель над озером, підсвічені, як рожеві пуп’янки, відбивалися у воді хисткими, ледь вловимими тінями. Кусючий вітерець, згадавши, що надворі осінь, а отже скоро почнуться довгі дощі, бігав по схилах наввипередки з шерехом розбуджених кущів. Вриватися в кадавральню він побоювався: дрейгурам на світанкову прохолоду плюнути й розтерти, а змерзлий некромант — людина недобра, може і в склянку посадити. Запечатає, кине в озеро — сиди в склянці, борсайся, поки випадковий рибалка не витягне тебе неводом чи приплив не розіб’є скляну темницю об камінь…

Діловитий полоз шарудів у траві, шукаючи теплішої місцинки.

— Дозвольте мені пройти, пані! Інакше я буду змушений…

— Застосувати силу? До дами? Звісно, чого ще чекати від бойового мага трону! Елефант у посудній крамниці, і той делікатніший…

— Пані, якби я не так поспішав, я б із задоволенням спростував ваше упередження! На жаль…

— А що вже я жалкую, добродію! Ми жодного разу не зустрічалися з вами у приємнішій обстановці…

Анрі спустилася від будиночка доріжкою, посипаною білим піском, орієнтуючись на звук скандалу. Іти їй довелося недовго: біля парадного входу в кадавральню Наама Шавазі, Сестра-Могильниця, сперечалася з могутнім атлетом у самій пов’язці на стегнах, через що атлет трохи скидався на свіжого дрейгура. За спиною Просперо Кольрауна мерехтів середніх розмірів смерч: бліц-дромос не поспішав зачинитися, долаючи опір розбурханого астралу. Все-таки Кольраун — великий майстер: самій вігілі нізащо не вдалося б тримати «стулки» порталу відчиненими за такого збурення сфер.

— Генрієтто! — зрадів бойовий маг. — Як доречно! Скажіть цьому чарівному церберові…

— Що ви тут робите, Просперо?

— Ну ось, і ви мені не раді, — радість змінилася щирим засмученням. — Цікаво, чому мені рідко бувають раді? Чекайте, чекайте…

Анрі слухняно зупинилася: ігнорувати Кольрауна було ризиковано.

— З вами, виходить, усе гаразд?

— Зі мною все гаразд, — кивнула вігіла.

— А в мене з тобою перервався зв’язок, — бойовий маг трону присів на вкопаний у землю пеньок, зберігаючи сили. Схоже, він стомився, борючись зі штормом у Найвищих Емпіреях. Інакше Просперо ніколи не перейшов би з Анрі «на ти» в присутності сторонніх. — Я прокинувся, лежу, думаю: що ж мало статися, щоб порушити фасцинативний зв’язок між людьми нашої кваліфікації? Думав-думав, нічого не надумав, відкрив бліц-дромос і пішов тебе рятувати…

— А ви не хочете врятувати мене? — запропонувала Наама Шавазі, спускаючи з лівого плеча бретельку нічної сорочки. Пеньюар, накинутий поверх сорочки, огляду нітрохи не псував, роблячи видовище вдвічі пікантнішим. — Чи нас обох? Гадаю, ми обидві з задоволенням врятуємося у вашому товаристві…

— Я над цим поміркую, — серйозно відповів Просперо. — Хоча, пані, вам буде нелегко вибрати гідного рятівника.

— Чому?

— Внизу, біля озера, із бригадного візитатора висаджується ескадрон кінних пращників. У Месропа — я маю на увазі голову Тихого Трибуналу — засвербів ніс. Анрі, ти ж пам’ятаєш: він підсадив баронові «сударика-комарика»… Я казав Кликуші, що впораюся сам, а він уперся, і хоч ти йому кілка на голові теши: кіннота, мовляв, вирішує все! Пані цербер, там є один корнет — дуже привабливий хлопчик…

— Лише один корнет? — обурилася Сестра-Могильниця.