Розділ «Том другий ЧУРИХ»

— Терпіть, любонько, терпіть. Ви самі відчуєте, коли все закінчиться. Ага, фаза вигнання у розпалі… Прискорюю до максимуму… Прокляття, якби ми були в Чуриху, в моїй лабораторії…

— Ой-йой-ой! Мамочко! А-у-у-у-у-у!..

— Анрі, у вас у роду гомолюпусів не було?

— Що? А, ви жартуєте! Жартуйте, бароне, жартуйте ще, прошу вас! Мені так легше.

— Перепрошую за дурнуватий дотеп, але я дуже злякався за вас…

— Ні, справді, легше…

— Є пенетрація. Хассур інітаре нісус! Орґ’хам морі…

— Н-не бий, дядечку! Я більше не б-буду!..

— Це діббук! Діббук на волі! Шоста печать… Прокляття, я не встигаю…

— Боляче!.. Боляче-е-е!..

— Тримайтеся, Анрі!

— Тримайся, Маріє!.. Я зараз…

— Хендрико, почекай!.. Ще рано…

— Я більше не б-буду!.. Не буду я… Не буду…

Хижак-світанок вчепився в ослаблу ніч, як пташеня грифона — у чорного барана. Відливаючи перламутром, гострий дзьоб рвав здобич; клапті бляклої пітьми летіли навсібіч, текла кров, просочуючись у землю, не встигаючи потемніти й згорнутися в розпадках. Царським пурпуром палало озеро, а грифон шаленів за Тітікурамбою, піднімаючись у небо, безжалісний і ненаситний. Криптомерії шепотілися з білостовбурними соснами, засуджуючи зухвалу розкіш чепурух — золотих модрин. Мох біля підніжжя дерев виблискував краплинами роси. Із гнізд, схожих на гаманці, плаксиво нявкали іволги, наслідуючи весняний хор котів. Іволгам було чого боятися: їхні гнізда марновірні люди часто руйнували, вважаючи, що підлий птах щоранку п’є по три краплі крові у вампірів. Вампіри для цього нібито перед світанком підходили до дерева, щоб іволги, які рідко спускаються на землю, могли ризикнути й насолодитися.

Нісенітниця, звичайно, але дурень вірить, а птах плаче.

Над іволгами в кущах лунко хихотіли завірюшки, трясучи вохристими чубчиками. Пліткарки й насмішниці, завірюшки уявляли, як до кадавральні ранками похмуро тягнеться процесія сонних вампірів, радуючи пернатих кровопивць — і клювали багряні ягоди дружинника з особливим натяком.

— Не хвилюйтеся передчасно, пані!..

— А я вам ще раз повторюю, добродію: якщо ви з’явилися сюди знести нам другу вежу із трьох, то я вповноважена заявити…

— Дайте вежам спокій, пані!