Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Тітонька Есфірь завжди потішно мружилася, підносячи книгу до самого носа…

Розпачливий крик із запізненням вторгся в німий простір:

— Бруно! Врятуй її, Бруно! Благаю…

Зламане тіло під балконом. Зім’ятий оксамит плаща, розметалося каштанове волосся, воскова блідість щік. Безглуздий, яскраво-червоний відблиск на білій плитці. Все надто красиво, надто театрально, як на полотні модного живописця. Усе — занадто.

Фігуру збито вліт.

Дама? Двійник? Не зрозуміло…

Над жінкою, одягненою в чоловічий костюм, над Дамою чи Двійником, ким би вона не була, схилився Маг. Бузкова, сутінкова важкість мантії скрадає статуру духовидця, робить масивною і величавою. Поруч — Лорд; відлунння крику огортає його голову осяйним німбом. Лорд тоне в сяйві: сяють коштовні ґудзики камзола, сяють зубчасті шпори на високих чоботах, сяє золото волосся з великою домішкою срібла на скронях. На крок позаду Лорда супить брови низькорослий Лицар: він немов народився у гвардійському мундирі, темно-синьому з галунами. У всякому разі, фантазія безсила уявити Лицаря в цивільному. Хлопчисько-Паж біля входу…

Провидиця, в чиїм тілі замкнено Анрі, повертає голову — й вігіла більше не бачить Пажа біля вежі.

Фігури на позиціях.

Ендшпіль.

Вічний ендшпіль із передбачуваним результатом.

А навколо крихітного оазису Цитаделі, навколо останніх кольорових фігур, що залишилися на дошці, замикався чорно-білий кокон намоленої святині. Не в силах змусити Провидицю озирнутися, не поглядом, а ясновидінням сивіли, помноженим на талант мантиси, Анрі розрізняла, що діється за стінами, які обступили ще живий омфалос Хендрики Землич.

Світло й Темрява, Добро і Зло, Чорне й Біле — агов, хто там ще! Ідеали-ідоли, всі сюди! Зійшлися в непримиренній битві. Два чисті начала самозречено топтали одне одного: кажуть, так сталося в білу ніч хаосу, до першої зорі часів. Тут не було місця компромісам і угодам, здачам на почесних умовах і виплатам контрибуцій, перемир’ям і парламентарям. Ніколи світлосяйний белларум не сяде за стіл переговорів з мерзенним мортифером! Ніколи могутня лібітинія не знайде спільної мови з найсвітлійшим альбасанктусом! Війна, війна до переможного кінця, який не настане повік, а отже — вічний бій, як сенс існування.

Людям в ідеальному протистоянні місця не залишалося.

Над Цитаделлю сходилися двоє крил: вороняче крило мороку, що кишить виплодками пекла — і голубине крило світла, білосніжного полум’я, в якому проступали шляхетні силуети воїнів. Ще трішечки, десяток зайвих обертів білки в колесі — й вони зійдуться. Молот опуститься на ковадло, перетворивши жменю кольорових скелець на порох.

Вперше Анрі відчула, що відчуває діббук, замкнений у чужому тілі, додаткова, «менша» душа. Ти можеш тільки спостерігати, безсило кусаючи губи. Втім, ні, навіть цього ти не можеш: губи тебе не слухаються. Тебе тримають на кухні, як жебрака, не впускаючи до вітальні. Чи знає господиня про жебрака, чи підозрює про його присутність — жуй скоринку хліба, мандрівцю, і дякуй за милість.

Полонянка в замкненій кареті, яку коні везуть кільцевою дорогою, Анрі розуміла: не достукатися, не докричатися до глухого кучера.

Що можна зробити, коли зробити не можна нічого?

Герцог барився з відповіддю.

Він мовчав довго, довше за вічність. Це було неправильно. Бруно відчував, що мовчання його високості суперечить якимось похмурим основам устрою, заведеного вищими силами раз і назавжди. Ніби маятник передумав гойдатися, відмірюючи хвилини, і замість того, щоб рахувати час, пустився в бурхливий танок. Маг дослухався до дзвінкої тиші; маг думав про свого сина. Біля входу до вежі стоїть він, Ефраїм Клофелінг, свято вірячи у всемогутність, у рятівну спромогу батька; над жінкою, що розбилася, стою я, Бруно Клофелінг, метр Високої Науки, давно поховавши під курганом знань віру в чудо. Що вибрав би я, Духовидець, якби батьки відмовилися благословити мій шлюб із Ґретою? Якби довелося скованому по руках і ногах ланцюгами пристойності стояти над ложем умираючої, незаконної, коханої, я прийняв би на плечі тягар рішення: пам’ять про Ґрету, обрамлена в чудо-медальйон — чи новонароджений Ефраїм?