Розділ «Том другий ЧУРИХ»

Коротка мить мовчання вмістила багато чого: дивно, як вагомо іноді мовчать, не бажаючи ризикувати вимовленим словом! Старший за герцога на дванадцять років, вірний союзник на війні і приємний співрозмовник на бенкеті, Огюст із самого початку вважав витівку Губерта чистим навіженством. Пристрасть пристрастю, але розум повинен мати верховну владу — і частку здорового цинізму. Існують засоби любити без зачаття. Існують способи витравити плід в утробі. Існує можливість народити без свідків і сплавити дитя за море: за гарні гроші в сералі ла-ланзького купця молоденька наложниця за наказом пана легко народить, кого звелять. Дитина може вмерти при пологах або відразу після них: діти — істоти тендітні, і це, мабуть, найкращий вихід. Словом, знатний дворянин з легкістю знаходить варіант, однаково прийнятний для розуму, честі й совісті.

На жаль, герцог обрав авантюру.

Заклинаючи барона дружбою, він благав забрати дитину в Шмуц, де Матильда, середня дочка Огюста і дружина віконта ді Гріє, минулого тижня народила мертву дівчинку. Звістка не встигла поширитися, і мертва дівчинка цілком могла перетворитися на дівчинку живу — або на жвавого хлопчика, якщо небесам буде завгодно пожартувати. Віконт другий місяць полював у горах на червоне яйце грифона, виконуючи обітницю, дану Дерриху Чадолюбцю; полювання цілком могло тривати ще місяця півтора, а Матильда, збожеволівши від втрати дочки, клялася приховати від чоловіка підміну.

Знаючи характер Раптового, Огюст не намагався переконати герцога, давши згоду. Але зараз, чуючи запитання духівника, барон щиро думав, що пам’ять куди краща за дитину. З пам’яттю клопоту менше.

Думку барона поділяла й Есфірь Кольраун, Хуська сивіла. Не поспішаючи наблизитися до герцогської коханки — насильницька смерть мала ореол, вібруючий «сальто-мортале», від якого в сивіл починалося запаморочення й кольки в печінці — Есфірь згадувала гороскоп, складений на замовлення його високості. Сивіли зберігають таємниці краще за медикусів і адвокатів, тому Губерт нічим не ризикував. Запитувати зірки про ненароджену дитину Есфірь відмовилася відразу: це забороняв «Кодекс астролога». Але вона дала згоду прибути в Майорат і скласти гороскоп відразу після народження бастарда. Його високість щедрий, а Хуській сивілі потрібні були гроші на ремонт будинку. Втім, навіть гороскоп породіллі вийшов лиховісним і похмурим. Вперше Есфірь губилася в здогадах: зірки говорили про смерть, котра краща за безсмертя, про життя, що кусає свій хвіст, подібно до змії, що вливає отруту… Зірки лякали, кивали пальцем з темних небес, уникаючи конкретних порад, і сивіла вже пожалкувала, що зв’язалася із влюбливим герцогом.

Незважаючи на славу провидиці, Есфірь Кольраун була ще дуже молода. Народжували сивіли пізно — пологи надовго послабляли внутрішній зір. У двадцять два роки незаміжня Фіра віддавала перевагу пам’яті перед будь-якими дітьми, особливо — чужими. Пам’ять безпечніша. Ніхто не складає гороскопів для пам’яті. Незабаром усе скінчиться, і вона виїде назад у Хус.

Їй хотілося додому.

З вікна другого поверху, відгорнувши штору, у двір дивився Карл Беркадор, радник герцога. Виходець із низів, у минулому — ліцензований нотаріус, потім адвокат, почесний член гільдії, незабаром — окружний суддя в Тартарені, він швидко робив кар’єру, змінюючи шапку з хутра видри на довгу накидку з облямівкою, накидку — на бордову мантію, а мантію — на плащ із гербом д’Естрем’єрів. Наближений Губертом, Карл відповідав його високості відданістю і щасливим умінням сперечатися з сеньйором, відстоюючи інтереси того ж таки сеньйора. Інша річ, що в суперечці він не завжди виходив переможцем.

Радник Беркадор не чув, що запитав маг Бруно у герцога.

Але, холоднокровний, як віверна, Карл відзначив, що герцогиня Флора вміє досягати поставленої мети. Якби його попросили зараз дати Губерту мудру пораду, він порекомендував би з почестями поховати магістра-самогубцю, призначити коротку жалобу, офіційно вшанувавши пам’ять фаворита, а наприкінці осені з’явитися на традиційний бал старійшин у ратуші рука об руку з її високістю.

Що думав юний Ефраїм, син Бруно, не знав ніхто.

— Пам’ять, чи дитина? — повторив запитання маг-духівник, і йому здалося, що він запитує всоте, втисячне, завжди отримуючи одну й ту саму відповідь.

«Де я?!»

«Тут».

«Хто я?»

«Ти».

Втручаючись у німу бесіду, щось ворухнулося обіч Анрі. Напевно, так вігіла почувалася б, опинившись всередині віталізованого голема.

Але оживила голема не її воля!

Тіло зникло. Те, що називалося тілом, глумилося з полонянки — чуже, зухвале, неслухняне, воно обступало Анрі зусібіч, як зграя грабіжників обступає намічену жертву. Паніка солоною хвилею накрила розум. Анрі судомно рвонулася вгору, до світла — і світло прийшло.

Замок. Цитадель зі сну, з архівних гравюр, які вона встигла вивчити, займаючись «Справою про зниклих квесторів». Двір. На чорно-білих квадратах — гральні фігури. Лорд, Лицар, Маг, Провидиця. На краю дошки, біля вежі — юний Паж. На порушення правил, фігури різнобарвні. Від них у очах мерехтить, особливо якщо дивитися зі здвоєної бійниці. Овал Небес! Які бійниці? Це і є очі, звичайні очі, у яких мерехтить. Просто ці очі дуже короткозорі.