Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— Коли ваша ласка, пане, — наслідуючи сухий тон дами, перебила Трепчика вігіла. — Інакше потім не розплатитеся. І будьте люб’язні, згиньте на деякий час.

Вона підморгнула новій знайомій: знай, мов, нас, тендітних і вразливих жінок!

Форзац у відповідь дивилася на Анрі з очевидним зацікавленням. Навіть обличчя трохи ожило. Тепер головне, щоб рибка не зірвалася з гачка. Підведемо сачок…

— Як кличуть вашого красеня?

— Лю.

Почувши своє ім’я, пес підвів голову й запитально втупився в хазяйку. Не дочекавшись наказу чи ласки, байдужно чхнув і відвернувся.

— Навчений? «Гладіатор» чи «пастир»?

Граєш із вогнем, дорогенька. Борони небо, ця пронозлива містрис пуститься в міркування про методи навчання са-пеїв, прийнявши тебе за знавця. А ти лише краєм вуха чула назви методик. Досвідчений псар розкусить обман за хвилину…

— Універсал. Школа «Піщаних Акул». У вас, перепрошую, теж са-пей?

— На жаль, ні. Хотіла б, але… У мене лошак-мірабіл, а вони із са-пеями — як сфінкс із віверною.

Дама співчутливо кивнула: знаю, мовляв.

— То це ваш мірабіл біля входу?

— Так, це мій Гіббус.

— Вони з Лю мало не зчепилися…

— Обійшлося?

Анрі впіймала себе на тому, що поступово переходить на стиль співрозмовниці: скупий, уривчастий. Ні, так не годиться! Інакше врешті-решт вичерпаємо всі теми, не діставшись до головного.

— Обійшлося.

— Хвала Вічному Мандрівцеві! Скажіть, а Лю навчений брати некро-слід?

— Навчений.

Брюнетка знову перетворилася на крижинку. Тривала пауза перед відповіддю натякала на невдоволення порушеною темою. Відчуття, що перед Анрі стоїть вже не закупорена склянка з парфумами, а наглухо запечатана, закрита на сто замків темниця з в’язнем, посилилося. І в очицях «красеня Лю» майнуло жагуче бажання відкусити настирливій вігілі ногу.