TextBook Щодо пікантних подробиць Анрі вже зрозуміла з кількості барбарису. Ще вона зрозуміла, що синдик-золотар не довіряє чоловічій силі синочка, про що Шворінь волів змовчати.
Таємниця ворожби над усе.
— Хаґу, в мене до тебе прохання, — вігіла розуміла, що один з найкращих гаруспіків Реттії дуже зайнятий. Великий Гаруспіціум працював без вихідних, але якщо сам Хаґен ворожить над курдючним пловом для багатенького золотаря, значить, у золотаря є сильні покровителі. — Треба поворожити на ідентифікат. Яскраво виражена фактура власника, некроманта Кристофера Форзаца, але я допускаю й нашарування…
Вона дістала з сумочки перепелине яйце, загорнуте в хустку з найтоншого батисту. Чаровий відбиток мана-фактури записів, знятих з обсервера, був заздалегідь вбудований у жовток яйця. Яєчна шкаралупа в перепілок, як відомо, в півтора раза тонша, ніж у інших птахів, і підвищена крихкість давала змогу чаровому відбитку «дихати» від доби до двох, без ускладнень.
— Мені зайти надвечір — доповісти? У Трибунал? Чи до тебе додому?
Шворінь двозначно кахикнув, беручи яйце та уважно розглядаючи його на просвіт.
— Я сама зайду, завтра, — розсміялася у відповідь Анрі. — Тут і доповіси, на обробному столику. Залишки після ворожби можеш переслати спадкоємцеві твого завбачливого синдика…
Обоє знали, що, крім описаних властивостей, перепелині яйця рекомендовані молодятам напередодні шлюбної ночі.
* * *Вийшовши з таємних дверцят Гаруспіціуму та розкланявшись із дверним молотком, вігіла побачила видовище, що вразило її до глибини душі. Якийсь старий — величезний, кощавий, сивий як лунь — гладив Гіббуса по голові і навіть чухав за довгим вухом. Замість того, щоб відповісти нахабі як належить, віслюк блаженно форкав, намагаючись піймати губами вухо старця.
Дресирована гарпія, навчена співати дітям колискової, справила б на Анрі менше враження.
— Світлої мани! — звернувши увагу на жрецьку накидку, привіталася вона суворим тоном. Суворість здебільшого адресувалася зрадникові-Гіббусу. Мало я тебе гладила-чесала, ренегате?!
— Навзаєм, пані Кукіль.
Старий обернувся до Анрі й заходився зосереджено підкочувати рукави сорочки, і без того засукані по лікоть. Під поглядом його бляклих, льодистих очей вігіла відчула себе юною дівчинкою і добрячою твариною, набагато гіршою за розімлілого віслюка. Сто разів збиралася забігти в Універмаг, зустрітися з викладачами, і на десятиріччя випуску обіцяла прийти, клялася, запевняла, а потім не прийшла — справи, клопоти, чергування в Трибуналі, думала взяти підміну, але закрутилася…
— Я рада вас бачити, наставнику Лацій. Слово честі, рада. Знаєте, я…
— Знаю, дитя моє, — лагідно відповів старий жрець. — Я всіх вас знаю. І ніколи не ображаюся. Ми — мантики, для нас майбутнє — мовчазний приятель, потайливий, але рідний… Чи ж можна ображатися на витівки, про які знаєш заздалегідь?
А пам’ять відгукнулася давньою луною:
«„Шматок пастиря“ — це яловичина!.. Неуки, вас самих давно пора оббілувати…»
— Ви привели сюди залікову групу?
— Я тут працюю. Четвертий рік. В Універмазі залишив кілька годин і екстернатуру. Колегіум Волхвування довірив мені представляти Раду Колегіуму у Великому Гаруспіціумі…
Перш ніж вігіла кинулася вітати наставника з підвищенням, Лацій Умбрус спокійно додав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Обитель героїв» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том перший РЕТТІЯ“ на сторінці 88. Приємного читання.