Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Наступні п’ять хвилин картинки на екрані біжать під грайливий акомпанемент клавесина, трохи розстроєного, але цілком бадьорого.

Барон клавесин ігнорує.

У ритмі гавоту Анрі з прискоренням прокручує біганину по сліду та розверзання могил. Історію Марії вігіла опускає. Замість таємниць минулих днів, змінивши гавот на алеманду, що більше відповідає ситуації, вона вкраплює припущення — плід цвинтарних відкриттів.

Картини, що постають з нічної пітьми, знайомі обом.

Записи кулі-обсервера.

За одним винятком: в агресорах, що штурмують Білу залу, навіть дитина впізнає дрейгурів, або по-малабрійськи бідриоганів — мерців, піднятих некромантом-вербувальником. Обличчя дрейгура, що бився з Германом, племінником барона, знайоме: землисто-в’яла шкіра, на підборідді жорстка щетина. Ця істота лежала в першій з розверзнутих могил; це вона згоріла, ледь спробувавши відповісти на запитання. Анрі зосереджується. Клинок Германа навідліг відтинає дрейгуру мізинець і останню фалангу підмізинного пальця на правій руці. Ще один удар, і вістря батує ліву вилицю небіжчика. Мерцеві рани не перешкода — вперто й методично він тисне універсал-стратега до кулі.

Спалахи, плями.

Клавесин облишив алеманду й веде похмурі, розмірені баси, підтриманий сольним альтом.

Із чорної ночі білими місяцями котяться слова.

«Хтось підняв натовп дрейгурів і нацькував на „Обитель героїв“. Хтось, хто не боявся, що Кристофер Форзац перехопить керування тілами або позбавить дрейгурів вітальності».

«Найвища Рада Чуриха. Кожен із них сильніший за Кристофера».

«Версія змови підтверджується?»

«Так».

«Чурих ризикує. Виходить, ціна висока».

«Ризик не такий великий. Дивіться…»

Тріщини, розриви, смуги.

— …що?

— Пом’якшувальний крем, пані? Лікувальні припарки?

— Робіть, що хочете.

Туман над озером Тітікурамба.