Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Розгаданий мною звитяжець моєї розплати…

Я люблю тебе — хоч без щастя, без снів, без утіх…

Розходяться кола водою (чи сльози, чи просто).

Хранитель печаті із мого Великого Посту

Устиг тільки вмерти, розгрішення дати не встиг…

«Цю хвилю розтято на тіло, півтінь і півтон…»

Цю хвилю розтято на тіло, півтінь і півтон.

Межа перехресна урочища, волхва і лімфи.

Ця хвиля — як рана, а в рани — тупий камертон,

Що глухо зітхає над місцем загибелі німфи.

Громаддя рослинності втомлене, втоптане в час.

І Бог не всесильний, як перше, а просто печальний.

І жабка зелена — таємна його іпостась —

Співає у вересні пісню собі поминальну.

І дупла, що зяють, і день, що пропах небуттям,

Безсмертні у тлінному світі, що вже перед краєм.

І висохле плесо. І сонце — звіря чи дитя —

В намулі грузькому імення своє забуває.

«Час обмежено пам'яттю…»

Час обмежено пам'яттю. Білий мармур слизький, як лід.