Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Повільність забування, а потому

Усе спочатку — доля самовбивць.

Я стану храмом пам'яті, в якому

Ти вже наріжним каменем зробивсь.

І сім хлібин, і манна, і омана,

Й відсутність моря, і присутність риб…

Зробись для мене каменем — і рана

Врятує душу, наче в голод хліб.

«Я у тобі беззахисна, як сон…»

Я у тобі беззахисна, як сон

В каменоломні — з бурею назовні —

Де краплі точать час і в унісон

Звучать, як тихі дзвоники церковні,

Відлунюючи в просторі склепінь,

Неначе в пащі золотого звіра,

І темні піднебесся піднебінь

Живі, як мова, і жаскі, як віра,

Яка одна (хоч інші скали теж

Не віддані мені, а тільки взяті),

Мов вежа мов і ще не наших меж.