Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

В повсякденнім притулку, в якому годують водою,

Маєш душу, як рану, а в рані — огранені стигми,

Недомовлені і недочуті. Важкою ходою

Проступає молитва до діви Обиди, до тої,

Що єдина зі смертних безмежна у радості Божій.

Сорок кроків — у вічність, єдиний — у смерть. За тобою

Проступатиме пам'ять, якої позбутись не зможеш.

«Зливатиму з рук потойбічне тривання нарозтіж…»

Зливатиму з рук потойбічне тривання нарозтіж:

Не кашель, а тільки втручання у літо в пустелі.

Приходять до мене з гостинцями фавни — у гості ж.

І волхви приходять, як смертному — смерть до постелі.

Не май мені серця: на учту прийду — і покличеш

До вин і вини, наче знаєш, що я не відмовлю…

Твоя Беатріче. Я знову твоя Беатріче!

На сьомому колі я в полум'ї темряву ловлю.

Словами твоїми впіймаю хоч дещицю раю,

Бо мощене пекло — на камені камінь і камінь.

Як дика змія, в сокровенне своє заповзаю,

І щось мене душить, намацавши душу руками…