Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Розмочить глину, виліпить склепіння.

Слина — як лезо. Перехресний дзвін

Наповнює галактику тремтінням.

Наш страх, немов химерний шовкопряд,

Що крила розпросторює надвечір.

Ми заблукали, і нема назад

Ні крику, ні рятунку, ані втечі.

«Я люблю тебе з мукою світла, що ріже повіки…»

Я люблю тебе з мукою світла, що ріже повіки,

Це моя повсякденність, як сонце у зламах роси.

І молюся, і знаю — навіки, навіки, навіки —

Що уплетена серцем в таємні твої голоси.

Камінь істини зимний узимку, а влітку — гарячий,

Мов земля, із якої проміння уранці росте.

Проминаємо разом, збагнувши печаль незрячих,

Здатних привідчинити вмирання своє густе.

«А мох у фортечних садах був колючим…»

А мох у фортечних садах був колючим —

Колючим, холодним, далеким, вологим.

Стріляючи в небо, ти в ангела влучив —