Розділ «Похід»

Він підніс руку, яку був приклав до рани, випроставши її, мовби у намаганні вчепитись за повітря і звестися. Це йому, певна річ, не вдалося; його закуті в залізо пальці ковзнули по Анджиній щоці.

— Ти... Тримай мій прапор, серве! — гнівно звелів барон.

Анджа з пекучим соромом усвідомив, що кинув штандарта, впавши з коня, а потім, виглядаючи барона, не похопився підняти. Ну, все, барон його згноїть у підземеллях, влаштує йому лиху смерть, як і обіцяв...

Черенбер закашляв, кров полилася йому підборіддям. А потім він, схоже, сконав. Принаймні скидалося на те. Анджа вкляк на місці. Так їх і знайшли вже після того, як прогудів ріг, завершуючи бойовисько — на чию користь, наразі невідомо. Ну, та нехай, керівництво, либонь, розбереться.

Барона відвезли до табору на похідних марах; Анджа їхав назирцем, змучений, захлюпаний кров'ю і геть розбитий. Що тепер буде? Кому вони служитимуть, якщо барона не стало? Від гарнізону лишились недобитки: Вайлак ходив, хоч і пошарпаний, зате, схоже, цілий; Мідяк, лаючись, чаклував над лівою рукою; інших же знайомців не було видно. Це, правда, ще нічого не значить, та все ж було лячно.

Анджа присів десь скраєчку, поринувши у млосне зціпеніння. Він, хоч і дивом, урятувався, а барон, виходить, — загинув. Хіба таке може бути?

— Анджа Вихор? — зненацька постав над ним якийсь молодик у руб'ї, з-під якого поблискував повний обладунок.

Анджа спроквола кивнув.

— Йди зі мною. З тобою говоритиме Отець Брутар.

Схоже, Анджа дещо поспішив з висновками щодо дивовижного порятунку. Найгірше було попереду.

«Релігія мало спільного має з вірою. Релігія — це форма плазування, тоді як віра — це побажання, прагнення до чогось нетутешнього. Чом би, власне, й не вірити у щось прекрасне, долаючи нудьгу й тренуючи уяву?

Віра — аж ніяк не пошук істини. Це, в найліпшому разі, вдала алегорія, поетичне наближення. Завважте, всі первісні вірування сповиєш поезії, своєрідної жорстокої краси. Отож, віра — це пошук гармонії поза реальністю.

А чи є гармонія в дійсності? Є, але, на жаль, не для всіх — для тих лише, хто не вірить в непохитність реальності, хто вважає життя сновиддям, хто вміє часом відступити на крок від земної круговерті, озирнутись. Прислухатись. Тоді лише те, що раніше видавалося буденним, може прорости новими співзвуччями. Останній промінь крізь жовте листя, журлива посмішка, тремтіння склепінь у чорному дзеркалі калюж: гармонійний мінор, andante grazioso... Буває й інакше, коли весняний вітер надимає душу, наче біле вітрило, і мчить її за срібний виднокрай: vivace leggero... Цього нам ніхто не подарує, і ніхто не заборонить.

І віра тут зовсім ні до чого».

Як з'ясувалося невдовзі, Отець Брутар супроводжував князя від самого зачину Походу, спрямовуючи його духовний пошук та не дозволяючи володарю ухилитись від виконання свого священного обов'язку. Якби не Отець Бругар, князь повернув би додому ще в Лідії, та нині, діставшись стін прекрасної та багатої єретицької твердині, князь зміцнів духом і врешті усвідомив своє призначення.

Так чи інак, Анджу вели нині до намету, де влаштував свою похідну келію Чільний Храмовник Рабанту. Хлопцю здавалося, що він вже утомився боятися, — та де там! Оце щойно він віднайшов у собі доти незвідані резерви бентеги... Певна річ, зараз Отець запитає його, чи добре він служив баронові, і Анджа відповість — мабуть, непогано, барон не скаржиться. Уже. З однієї дуже простої причини...

Храмовник відгорнув полог намету і штурнув хлопця досередини. Анджа блимнув очима. Надворі стояв ясний погожий день, а в наметі Отця Бругара царювала темінь, що її ледве розсіював вогник самотньої свічки. Якби Анджі сказали, що Отець Бругар боїться світла, він би певно вирішив, що світ сказився. Боїться? Ну, скажімо так... Отець Бругар мав алергію на сонце. Він повернувся до Анджі, і той зміг розгледіти її трагічні наслідки — червоні набряклі очі на змарнілому лиці. Втім, оскільки хлопець не знав причини бругарських потерпань, своїм страхітним видом той іще дужче його наполохав. Хай там як, нічого хорошого погляд Отця не віщував.

— Добре, — сказав храмовник, хоч Анджа геть нічого доброго навколо не бачив. — Ти тут. Значить. Жоден єретик. Не спокусився сумнівним щастям. Звільнити світ. Від тебе. Злидню.

Бругар узяв свічку і, підійшовши ближче, зазирнув йому в лице.

— Ти боїшся. У тебе є. Підстави.